Тімоті Снайдер попереджає: війна проти Ірану може бути не самоціллю, а інструментом – способом спровокувати теракт на американській території, який дасть Трампу привід скасувати або "федералізувати" осінні вибори. Він стверджує, що Сполучені Штати свідомо демонтували власний захист від тероризму, замінивши компетентних фахівців лояльними кадрами, а реальні загрози – вигадками про іммігрантів. Джерелом тероризму можуть стати іранці, американські праворадикали чи навіть росія, яка добре знається на цій технології.
Однією із цілей війни проти Ірану цілком може бути провокування терористичної атаки на території Сполучених Штатів. Це дало б Дональду Трампу привід спробувати скасувати або "федералізувати" майбутні вибори до Конгресу.
Самотероризм, можливо, не був початковою метою, але з плином часу, коли зростатимуть невдачі й звірства, його привабливість лише посилюватиметься. Трамп може вважати, що йому є що виграти: сама війна підвищує ймовірність тероризму, існують правдоподібні вектори терору, а Сполучені Штати послабили власний захист.
Трамп уже натякнув на такий крок. Ми знаємо, що він одержимий осінніми виборами, на яких його партія майже напевно зазнає нищівної поразки, і що він побоюється відповідної втрати влади. Це видно з його власних заяв і дій. У дописі в соцмережі невдовзі після початку війни він (помилково) стверджував, що Іран намагався зашкодити його справі на минулих виборах.
У нас немає жодного іншого пояснення цієї війни, принаймні з американського боку. Трамп непослідовний, а його адміністрація – нестабільна. Багато з того, що було сказано про Іран, не відповідає дійсності. Пропаганда суперечлива. Складається враження, що сама війна не є головною метою, а важливо було просто якось її розпочати.
Війна, як відомо, є продовженням політики іншими засобами. Але в чому полягає ця політика? Президент і особливо міністр оборони представляють Сполучені Штати як своєрідний осередок воєнних злочинів, місце, де правила не діють. Воєнні злочини не допомагають вигравати війни. Натомість вони провокують нові воєнні злочини та іншу відплату.
Тегеранський режим є, так би мовити, зручним партнером у взаємному провокуванні терору. Іраном керують безжальні люди, які мають досвід і спроможність здійснювати теракти за межами своїх кордонів. Терористична атака на території США може стати відповіддю Ірану або одного з його проксі. Трамп, схоже, передбачав це і, здається, не надто переймається людськими втратами: "Як я вже сказав, деякі люди загинуть". І якщо це станеться, він отримає свій привід.
Дії американців та ізраїльтян в Ірані можуть викликати таку лють, що це спричинить спонтанний терор – як з боку людей, пов'язаних з Іраном, так і з боку тих, хто до нього не має стосунку. Ми розбомбили школу і вбили 175 дітей. Ми вбиваємо рятувальників. Бомбардування цивільної енергетичної інфраструктури Ірану і підпал Тегерана – це не просто воєнний злочин, це досвід, який переживають мільйони людей. Після нічних (вочевидь, ізраїльських) ударів по нафтових сховищах людей попереджають, що повітрям небезпечно дихати, а з чорного неба падає чорний дощ. Оскільки Іран значною мірою відрізаний від інтернету, ми майже цього не бачимо.
Ще гірше, ми стоїмо на порозі війни за воду, яка може поставити під загрозу життя десятків мільйонів людей. Регіон відчуває нестачу прісної води і залежить від опріснення морської. Іран ще до початку війни переживав катастрофічну посуху. Тепер уряд країни стверджує, що одне з його опріснювальних підприємств стало мішенню атаки. Бахрейн також заявляє, що Іран атакував одну з його опріснювальних установок. Правда з'ясується з часом. Якщо ця війна переросте у війну за воду, відповідальність доведеться ділити багатьом. Але люди, які переживуть позбавлення води, не помиляться, якщо вважатимуть, що першопричиною стала американська війна.
Інша можливість – теракт, скоєний американцями на території Сполучених Штатів, який можуть подати як іранську атаку, а можуть і ні. Більшість терактів у США мають внутрішнє походження і є праворадикальними, а ця війна вже викликала значні розбіжності серед американських фашистів. Історично боротьба фашистів за владу супроводжувалася внутрішнім насильством.
росія – ще одне можливе джерело терористичної атаки всередині Сполучених Штатів. Неважко зрозуміти, чому москва могла б розглядати таку можливість. За нинішніх обставин провину було б легко перекласти на когось іншого. З огляду на те, що путін сам консолідував свою авторитарну владу на тлі воєн проти мусульман і терактів усередині власної країни, йому неважко уявити такий сценарій для Трампа. Неважко уявити і те, як він робить Трампу такий подарунок. росія має для цього певні можливості.
Протягом першого року другої адміністрації Трампа захист від усіх цих векторів тероризму було повністю демонтовано. Проблема має три рівні: політику змінено, керівництво є некомпетентним, досвідчених кадрів уже немає, а вигадки про іммігрантів витіснили реальну проблему тероризму.
На рівні політичних змін епохи Трампа росія є найцікавішим випадком. Адміністрація Трампа послідовно демонструє прокремлівську позицію – аж до того, що мириться з російською підтримкою Ірану в цій війні та дбає про те, щоб росія заробляла на продажу нафти. Просто зараз адміністрація Трампа просить Україну допомогти із захистом від дронів у регіоні Перської затоки, водночас заперечуючи значення російської війни проти України, яка, власне, й змусила українців розвинути цей потенціал. За Трампа американський моніторинг російської диверсійної діяльності згорнуто.
Внутрішні терористи також отримують індульгенцію, якщо вони є правими. Міністерство внутрішньої безпеки знизило пріоритет боротьби з внутрішнім тероризмом і більше не веде відповідну базу даних. Некомпетентний, але праворадикальний недавній випускник коледжу очолює програму міністерства, покликану запобігати внутрішньому тероризму. Таких прикладів можна наводити безліч.
Тулсі Габбард, яка очолює агентство, що координує розвідку, не має для цього жодної кваліфікації. Востаннє її бачили, коли вона брала участь у федеральному вилученні бюлетенів у Джорджії: це не має жодного стосунку до її посадових обов'язків і прямо вказує на намір "федералізувати" майбутні вибори.
На цьому все не закінчується. Каш Патель, директор ФБР, також не має необхідної кваліфікації. Він ставиться до своєї роботи як до інфраструктури власної слави. Наразі Міністерство внутрішньої безпеки взагалі не має керівника. Попереднього керівника звільнили через скандал титанічного самозамилування. Ймовірний наступник, Марквейн Маллін, не має жодного релевантного досвіду. Його єдина кваліфікація – беззастережна відданість Трампу й готовність просувати його наратив у медіа. Він бере активну участь у всіх цих вигадках.
І проблема саме у вигадці. Називати американських протестувальників терористами після того, як їх убили, лише погіршує становище. Це злочин, прикритий безсоромністю, що породжує некомпетентність. Усе має бути підлаштоване під світогляд Трампа. Ми не можемо переслідувати правих терористів, бо їх вважають союзниками Трампа, яких треба помилувати й пробачити. Ми не можемо серйозно ставитися до російської загрози, бо Трамп ставиться до путіна із симпатією і, без сумніву, розуміє, що росія втручається на його користь. Адміністрація Трампа не може серйозно ставитися до справжнього тероризму, бо мусить жити у великій вигадці, ніби справжньою небезпекою для США є нелегальні іммігранти. Рік уживання слова "тероризм" щодо цієї примарної загрози створив нереальність, а нереальність руйнує спроможність.
Для цього не потрібен жоден грандіозний план у Білому домі, не кажучи вже про змову. Для цього навіть не потрібно великої ініціативи. Самотероризм – це радше дозволити всьому розвалюватися, а потім вчасно вчепитися за уламки, що падають, і це Трамп робить добре. Ланцюг подій – згортання контртерористичних заходів, війна з Іраном, теракт, спроба скасувати вибори – може й не замкнутися. Останній елемент, який ще має скластися, – це реакція суспільства. Наша реакція.
Відповідні органи влади – місцеві, штатні та федеральні – мають намагатися запобігти терористичному нападу, третій ланці цього ланцюга. Нехай ті, хто цим займається, досягнуть успіху. Але саме ми, всі ми, маємо запобігти спробі скасувати вибори – четвертій і останній ланці. Ланцюг самотероризму замкнеться лише тоді, коли ми зіграємо відведену нам роль, коли вирішимо ігнорувати закономірності й не підготуємося психологічно.
Ми не можемо дозволити собі розкіш бути здивованими. За таких обставин у нас немає виправдання для здивування. Дозвольте мені процитувати урок 18 з книги "Про тиранію":
"18. Зберігайте спокій, коли станеться немислиме. Сучасна тиранія – це управління терором. Коли станеться теракт, пам'ятайте: авторитарні режими використовують такі події, щоб консолідувати владу. Раптова катастрофа, яка вимагає скасування системи стримувань і противаг, розпуску опозиційних партій, призупинення свободи слова, права на справедливий суд тощо, – це найстаріший трюк із гітлерівського підручника. Не піддавайтеся на це."
Йдеться не лише про Гітлера 1933 року. Це лише один випадок із багатьох. Історія рясніє прикладами лідерів, які використовують, провокують або фабрикують кризи, щоб утриматися при владі. У момент, коли республіка має поступитися місцем новій формі авторитарного режиму, провокація і використання терору – саме те, чого слід очікувати. В історичному й політичному сенсі це не є несподіваним. Якщо ми зараз не згадаємо історію, ми допоможемо режимові Трампа створити паніку, коли станеться теракт.
Ми маємо передбачати це із сумом і рішучістю. Ми будемо приголомшені, але не можемо бути здивованими, якщо на США буде скоєно теракт. Якщо ми вирішимо дивуватися, ми самі створимо момент, який Трамп використає, щоб знищити те, що залишилося від нашої демократії. Якщо немислиме станеться, це буде тому, що дехто з оточення Трампа думав про це, дехто створював для цього умови, а дехто відвертав погляд. Відповідальність за катастрофу буде на них. А відповідальність за демократію – на нас.
Джерело