Член редакційної ради Wall Street Jornal Холман Дженкінс переконує читачів Wall Street Journal, що для путіна війна може закінчитися гірше, якщо він не пристане на пропозицію Трампа про мирну угоду. Він наголошує, що війна вже стала для росії непідйомним тягарем, проте непослідовність Заходу і прагнення Трампа до особистих політичних вигод можуть зробити ситуацію ще небезпечнішою, перетворивши її на афганську пастку в центрі Європи. Незважаючи на цікавий підхід автора, колонка залишає сумніви щодо щонайменше щирості автора.
"Навіть найкраща армія приречена на поразку, коли від неї вимагають виконання неможливих завдань, тобто коли їй наказують вести війну проти національного існування інших народів". Це була не побожність. Це був голос досвіду Фрідріха Паулюса, який зазнав поразки під Сталінградом у 1950-х роках (автор трохи загубився в часі – у 1940-их – iPress). Ця цитата резонує і нині, бо підкреслює важливу річ у війні в Україні: її потенціал перерости у щось гірше, бо путін не має стратегії її закінчення, навіть якщо йому здається, що вона.
Не має її і у Дональда Трампа, але віддамо йому належне. Він створив для себе ще один зоряний момент під час минулотижневого саміту. Він вніс ажіотаж. Він викликав корисну демонстрацію солідарності союзників. Він також зберігає канал спілкування з росією, водночас виставляючи путіна в такому світлі, що, можливо, його слова доходять і до вух його народу. Коли путін змушений говорити про переговори, а не про перемогу, це, ймовірно, змушує задуматися тих, хто йде на смерть у його наступах.
У певному сенсі Трамп схожий на всіх президентів США – він не хоче бути військовим гарантом України, чого, на думку ЗМІ, вона нібито прагне.
Проте він вміє розпізнавати ситуацію. путін прагнув контролювати всю Україну і виявив, що це недосяжно за ціну, яку він може заплатити. Якщо США та їх союзники і далі йтимуть шляхом найменшого опору – постачатимуть зброю та розвіддані, щоб Україна продовжувала боротьбу, – він застрягне у війні, яку не може виграти і з якої не може вийти.
США мають свої власні холоднокровні інтереси: зупинити бойові дії та усунути ризик непередбачуваних наслідків, зафіксувати стратегічну поразку росії й отримати вигоду у відносинах з Китаєм та іншими порушниками спокою. Особисто Трамп також прагне отримати Нобелівську премію миру.
Тому зустріч в Анкориджі пройшла так, як пройшла, бо це була зустріч двох глав держав, які мусили лестити одне одному, оскільки обидва хотіли чогось, що чітко не могли сформулювати.
Внаслідок цього на Заході з’явилися гучні заяви про гарантії безпеки для угоди, якої не існує. Реальні небезпеки чатують. Ці слова можуть виявитися передвісником поспішних і хаотичних рішень, якщо український опір справді почне руйнуватися. Трамп висунув пропозицію, ймовірно, з одного зі своїх численних брифінгів за останні роки, про розгортання військово-повітряних сил США. Запам'ятайте це.
І все це тому, що досі бракує важливої деталі. Трамп постійно згадує про "серйозні наслідки", якщо путін не підкориться, але "серйозні наслідки" ніколи не настають, можливо тому, що Трамп вважає, що внутрішньополітичні наслідки будуть надто важкими для його коаліції. Тим часом, старе прислів'я каже: нарцис змусить вас поводитися так, ніби це ви з’їхали з глузду.
З початку війни академічні кола наполягали, що безпринципний Трамп, який не має жодної стійкої відданості, має одну постійну – допомагати путіну.
Вступити в однобічну трирічну битву за самолюбство з президентом, який навіть не знає про ваше існування? Це виявляється згубним для будь-якого експерта, незалежно від його чи її академічної репутації, і пригнічує аудиторію, яка, можливо, очікувала чогось глибшого про президента, який поводиться як слон у посудній лавці.
Як мали б також помітити ці палкі прихильники України, це не приносить користі Україні. Трамп має великий вплив на значну частину Америки. Він особливо популярний серед тих, хто воює за свою країну. Більше того, ретельно проаналізувавши стратегію демократів на виборах 2024 року, він, очевидно, був хорошим кандидатом на повернення до Білого дому.
На щастя, тепер розсудливіші голови почали вносити певні нюанси, принаймні ті, для кого підтримка антитрампівського "бренду" не переважає відданість хорошому результату для України.
Як завжди, все залежить від обставин. росія могла б захопити Київ на третій день, якби не героїзм кількох десятків українців в аеропорту Гостомеля. І все ж Паулюс мав би рацію в кінцевому підсумку. путін бореться за те, що росія не може собі дозволити виграти, – за панування над ворожим народом, за свою майбутню фінансову і криваву прірву, за Афганістан у центрі Європи.
Можливі непередбачені обставини, мабуть, повинні турбувати західну громадськість більше, ніж це відбувається зараз. Коли Пекін каже, що війна повинна тривати, аби вберегти путіна від приниження, можна підозрювати, що йдеться не лише про турботу про путіна. Україна вже є більшим тягарем, ніж росія здатна витримати. росія відступила на Кавказі, в Ірані та Сирії.
Є ознаки, які свідчать про "зростаючу нестабільність". У пресі багато пишуть про умиротворення, але 1930-ті роки були також періодом переозброєння та великої технологічної військової переорієнтації на Заході. Трамп, слід віддати йому належне, принаймні голосно включив закінчення війни до своєї президентської програми. Зараз йому потрібні глибокі організаційні та інтелектуальні зусилля, щоб доповнити шоу Трампа, яке він так вправно влаштовує. Прокляття Паулюса ще може затягнути світ у ще гірші часи.
Джерело: Wall Street Journal