Колумніст Bloomberg Метью Брукер іронічно порівнює нинішній шпигунський скандал в Британії, пов'язаний з Китаєм, з сюжетом романів та серіалу «Кульгаві коні», де панує невизначеність, дезорієнтація та загрози звідусіль. Адже після згортання справи проти двох британців, підозрюваних у передачі даних Пекіну, Лондон загруз у зустрічних звинуваченнях між урядом, MI5 та консерваторами.
Життя імітує мистецтво, іноді занадто добре, пише колумніст Bloomberg Метью Брукер. Він нагадує, що радянський подвійний агент Кім Філбі був так вражений творчістю Джона ле Карре, що наприкінці 1980-х років просився на зустріч з корифеєм британських шпигунських романів у Москві. Ле Карре відмовив. Шпигунський скандал із Китаєм, який зараз охопив британську політику та ЗМІ, знову навіює асоціації із вигаданими світами, але цього разу події радше нагадують хаотичний всесвіт "Кульгавих коней", де недбалість, плутанина й внутрішні чвари є нормою.
Найвідоміші твори Ле Карре змальовували Британію 1970-х на спаді, проте все ще спроможну на компетентність і хватку. Його на вигляд непримітний, але кмітливий і безжальний герой Джордж Смайлі викриває "крота" вдома і зрештою шантажем змушує свого радянського візаві перейти на бік Заходу. Це світ інтриг, але обмежений звичними рамками холодної війни.
Серія романів Міка Геррона "Кульгаві коні", екранізована в серіалі Apple TV, що отримав премію "Еммі", відбувається в більш нестабільному і нігілістичному світі. У центрі сюжету – група відбракованих співробітників MI5, яких заслали в занедбаний лондонський офіс під назвою "болото", звідки вони виконують часто незграбні операції з незрозумілими цілями. Технології ХХІ століття більш досконалі, дія і діалоги стрімкіші, а стосунки більш напружені (особливо з керівництвом з MI5), але сенс за всією цією метушнею часто лишається невиразним.
На думку Метью Брукера, сага про китайське шпигунство ідеально вписується в жанр. Відтоді як місяць тому прокурори закрили справу проти двох британців, обвинувачених у переданні інформації Пекіну, сюжет лише заплутався. Ллється жовч з усіх боків: уряд, Служба королівських прокурорів (CPS) і консервативна опозиція намагаються звалити провину одне на одного. Голова MI5 висловив розчарування. Журналісти, політики та правники днями вчитуються в значення слів "ворог" і "загроза" у формулюваннях судових рішень і Закону про державну таємницю 1911 року, в документах попереднього консервативного та чинного лейбористського урядів і в показах, наданих Королівській прокурорській службі.
Більше на цю тему читайте: Китайські шпигуни вийшли сухими з води в Британії. Як розгорталася справа – The Times
Куди все це прямує? Як зазначає Брукер , від початку існували підозри, що уряд Кіра Стармера спрямував справу до краху, аби зберегти економічні відносини з Китаєм (чи, як влучно висловилася лідерка Консервативної партії Кемі Баденок, "підлесливо ставитися до Пекіна"). Під тиском Стармер пішов на нетиповий крок і оприлюднив свідчення, надані заступником радника з національної безпеки Меттью Коллінзом. Якщо торі шукали незаперечні докази, вони їх ще не знайшли. На думку окремих правових коментаторів, урядові докази виглядали цілком достатніми для висунення обвинувачень, що повертає увагу до Королівської прокуратури. Така схема повторюється: кожне розкриття інформації породжує нові вимоги щодо додаткових пояснень.
Лишається тільки гадати, – іронізує колумніст Bloomberg, – що думає про цей цирк Комуністична партія Китаю. Йдеться про національну безпеку Великої Британії, але важко зрозуміти, яку конструктивну мету переслідують політичні інтриги, окрім як привернути увагу до зловмисних дій КПК за кордоном. Насправді, вину можна покласти на багатьох. Коли консерватори були при владі, їх звинувачували в м'якій позиції щодо Китаю з метою залучення торгівлі та інвестицій. Зараз позиції змінилися. Практичних уроків, на думку автора, небагато. Від часу зазначених шпигунських злочинів Закон про державну таємницю змінив Закон про національну безпеку 2023 року, який скасовує вимогу доводити, що інформація може бути корисною для ворога, тож обставини, які призвели до провалу цієї справи, не повторяться.
Важливіше за все усвідомити, що всі британські політики, незалежно від їхньої політичної приналежності, мають спільний інтерес у захисті багатопартійної демократії Великої Британії від вторгнення автократичної наддержави, яка придушує свободу слова, самовираження та зібрань, а також юридичні та політичні права у своїй країні – і зростаючому та прихованому впливу якої необхідно протистояти, – наголошує Брукер. Це вимагає певного рівня єдності, що виходить за межі політичних розбіжностей.
Однією з причин, чому серіал "Кульгаві коні" знайшов відгук у британських глядачів, на думку автора, є те, що він відображає панівну атмосферу країни, яка втратила орієнтири і намагається зрозуміти свою роль та ідентичність у мінливому світі, коли тектонічні плити, що визначали післявоєнний порядок безпеки, зміщуються і розпадаються. У світі Геррона часто не зрозуміло, хто є ворогом, а загрози можуть надходити з різних боків. Це довільне і дезорієнтуюче місце. Багато британців відчують спорідненість із його нещасними відкинутими агентами МІ5.
У серіалі є один позитивний персонаж – глава "болота" Джексон Лемб. Агент старої школи, чия неохайна зовнішність приховує гостру кмітливість, Лемб має деякі риси, спільні з героєм Ле Карре (Гері Олдман, який грає Лемба в телесеріалі, також з'явився в ролі Смайлі у фільмі). Лемб зазвичай на крок попереду всіх, розуміючи, куди рухається сюжет, що залишається поза увагою глядача, що дозволяє йому втручатися і неодноразово рятувати ситуацію. Але ці аналогії можна проводити лише до певної межі. Адже "Кульгаві коні" – це все-таки вигадка.
Джерело: Bloomberg