Цього тижня Ендрю Таннер робить акцент на оперативній та стратегічній ситуації на фронтах російсько-української війни. Він вважає, що українці продовжують успішно виснажувати російськи сили, які зайняті постійними штурмами та втрачають живу силу і техніку. Навіть, попри те, що українцям доводиться подекуди відступати, втрати росіян неспівмірні з територію, яку вони здобувають.
Вступ. Справжня небезпека – якщо сильні світу цього змусять Україну припинити вогонь
В Україні дрони мають такий самий вплив, як кулемети на початку ХХ століття. Основна військова наука має багато чого наздоганяти. Україна показує приклад.
Як і очікувалося, війна в Україні не демонструє жодних ознак охолодження взимку. Московські війська знову почали масовані атаки на українську енергосистему, що змусило США нарешті дозволити Україні використовувати далекобійну зброю всередині росії.
Білий дім заявляє, що присутність північнокорейських військ на лінії фронту штовхнула Байдена через обмеження, але щоосені Москва натякає на готовність до переговорів, перш ніж знову бомбити українські міста. Байден використовує це, щоб виправдати наступні півкроку в належному озброєнні України, завжди залишаючи простір для більшого, ніби це справді лякає чи стримує путіна.
Хоча повний вплив розв'язання рук Україні поки що незрозумілий, оскільки Україна може мати лише крихітні запаси озброєнь, він не буде нульовим. Просто необхідність турбуватися про удари змусить адаптуватися.
Орки також намагалися ліквідувати українські сили, що утримували Вільний Курськ – знову, і знову зазнали поразки у вражаючій манері. Не дивно, що хор "Україна не може перемогти" звучить дедалі гучніше. І не лише путінські пропагандисти проштовхують цю лінію, але й чимало найактивніших прихильників України, які ще два чи три роки тому були її найпалкішими прихильниками.
Подібно до того, як американські ЗМІ сконструювали хибну реальність, де Байден був геніальним розумником (яким він не був), а Гарріс не могла програти Трампу (але програла), багато експертів наполягають на тому, що війна в Україні зайшла в глухий кут або ще гірше. Точна наука свідчить про протилежне, але дуже мало вчених в англомовному світі займаються Україною.
Звісно, московські вчені досить гнилі й не здатні донести до одурманеного путінського мозку, що кожного разу, коли бомбардують українські міста, орки нагадують людям, які в іншому випадку могли б задовольнитися тим, що війна існує, про те, що їхні життя дійсно на кону. Служити на фронті чи бути вбитим безпілотником, ракетою або уламками будинку: пекло бути українцем зараз полягає в тому, що смерть завжди поруч.
Дедалі більше людей за кордоном починають розуміти, що незабаром це може стати правдою і для них. І не тому, що Україні тепер дозволено використовувати невелику кількість високотехнологічних ракет, які вона, ймовірно, має, проти майже напевно дуже обмеженого набору цілей.
Ні, справжня небезпека криється за поворотом, за сценарієм, коли сильні світу цього змусять Україну припинити вогонь. Це дасть путіну час закріпити свої здобутки, оголосити 2022-2025 роки важкою, але вражаючою перемогою над силою об'єднаного Заходу, відновити свою зруйновану армію, а через кілька років знову піти на Київ. І це ще не кінець.
Якщо явні й неявні союзники путіна за кордоном відчайдушно намагаються сповільнити рух України до перемоги будь-якими способами, тому що ендшпіль справді вже на носі, то це не означає, що росія не може перемогти. путін знову занадто сильно напружує свої сили, щоб підтримувати блеф, що росія може робити це вічно, готуючи себе до епічного краху в 2025 році. Останні критичні шматочки пазлу мають лише стати на свої місця, поки українські війська тримаються і ведуть розумну боротьбу протягом зими і весни.
Північний театр війни. Тривають атаки хвилями
Україна поки що не демонструє жодних ознак залишення своїх нинішніх позицій в Курській області, й небезпідставно: перша атака останньої хвилі орків була повністю розбита. Орки підійшли до Суджанського виступу з півночі, півдня та сходу, і в кожному напрямку наштовхнулися на стіну вогню і загинули.
Курська область, станом на 18 листопада 2024 року. Тристороння атака, розгромлена.
Але це лише початок: не раз хвиля орків розбивалася лише на третину, четверту чи сьому частку, щоб закріпитися на землі. Як завжди, це схоже на спостереження за роботою алгоритму. Штурмові загони будь-якого розміру мають одну й ту ж просту місію: підібратися ближче і окопатися. Як тільки накопичується достатня кількість вцілілих, вони атакують найближчий український аванпост. Розмір кожної хвилі варіюється від кількох приречених орків до кількох сотень на одному-двох десятках бронемашин, але всі вони – просто м'ясо.
Захист від них – це питання вогневої потужності та наявності численних позицій, розташованих в глибині. Ворог завжди буде завойовувати певні позиції – війна за війною проти росії показала, що потрібно дозволити йому витратити основну частину своїх сил, перш ніж наносити удар у відповідь. Ті, хто виступає за утримання позицій до останнього, виконують волю путіна – таке роботизоване мислення – це те, на чому процвітає Червона армія.
Багато українських командирів останнім часом застосовують чудовий підхід, дозволяючи атакуючій хвилі орків зайти так далеко, як вони хочуть, перш ніж знищити її. На зачистку вцілілих, які ховаються в підвалах і бункерах, завжди йде день-два, але ілюзія успіху може змусити генералів-орків кинути в пастку ще більше тіл, перш ніж у них раптово закінчаться війська і вони будуть змушені чекати на підкріплення.
Щоб було зрозуміло: українські командири роблять помилки, іноді дуже погані. Цього тижня було тріумфально оприлюднене пропагандистське відео орків, яке показує, як загін українських солдатів знищують у Курській області; воно є переконливим доказом того, що офіцер облажався.
Підсумовуючи: бронетранспортер МТЛБ був вщерть заповнений українською піхотою, багато хто їхав верхи – таке має траплятися лише в надзвичайних ситуаціях, наприклад, при вимушеному відступі під обстрілом, коли всі, хто залишився, приречені на загибель. Наскільки я можу судити, цей бронетранспортер прямував у бік фронту, що в наш час намагаються робити хіба що орки.
Я намагаюся обережно критикувати поведінку солдатів на бойових відео, тому що чистий хаос перестрілки важко оцінити, якщо ви не пройшли через реалістичні тренування (я пройшов) або справжню битву (я не пройшов, слава богам). Зрозуміти, хто і звідки по вас стріляє, не завжди легко, незважаючи на те, як це показують по телевізору. Однак існують певні базові ритми, яких повинні навчитися дотримуватися всі підготовлені солдати, навіть не замислюючись.
Я не можу порахувати, скільки разів я бачив орків на відео з дронів, які навіть не намагаються шукати укриття в перестрілці; навіть пропаганда орків показує, що більшість українців поводяться більш професійно. Так само існують певні практики, які жоден компетентний командир ніколи не повинен допускати – пакування солдатів у бронетранспортери, як сардин, є дуже небезпечним в епоху безпілотників. Навіть якщо ніхто не зробив нічого поганого в цьому інциденті, нехай ця трагедія принаймні стане повчальним моментом, який допоможе запобігти ще кільком подібним випадкам.
Цього тижня мало що можна сказати про Курську область – треба припустити, що там тривають запеклі бої. Але те, що є багато повідомлень про те, що орки відмовляються від наказів атакувати після того, як бачать, як масово гинуть їхні товариші, є добрим знаком для оборони України.
Решта Північного театру не зазнала особливих змін, хоча Москва, схоже, посилює транскордонні диверсійні операції. Напевно, це робиться для того, щоб відволікти увагу від провалу в Курській області. Харківщина виглядає не краще, хоча російські війська все ще залишаються на українській землі.
Східний театр. Напрямок Вугледар-Велика Новосілка залишається найскладнішим
На Східному театрі бойових дій зараз напружена ситуація, незважаючи на погіршення погоди. Фронт Вугледар-Велика Новосілка залишається найскладнішим. Москва продовжує розвивати операції тут за опортуністичним сценарієм, відтісняючи Україну від Донецька та життєво важливого залізничного вузла Волновахи. Я сумніваюся, що це був план, коли розпочався наступ на захід від Авдіївки цієї весни – нинішні зусилля, спрямовані на те, щоб зайняти Курахове з півночі, зумовлені тим, що просування Москви в напрямку Покровська зупинилося.
Успіхом це не назвеш: історія запам'ятає це як щось, що наближається до військового божевілля найбезглуздіших кампаній Західного фронту. 100 000, можливо, 200 000 жертв заради захоплення 2 000 квадратних кілометрів? Це і є визначенням "піррової" перемоги.
Проте, новий вектор наступу на захід від Великої Новосілки викликає занепокоєння, оскільки оборона цього міста залежить від збереження контролю над хребтом, що виходить на його західний фланг. Україна відступила на кілька кілометрів у цьому районі, сподіваючись уникнути основної сили російського наступу. Чи продовжаться атаки, неясно, але оскільки в цьому секторі підтверджено присутність лише бригад територіальної гвардії, Україні, можливо, доведеться відправити важче угрупування для посилення лінії фронту.
Бої на більш широкому Курахівському фронті продовжуються, як і очікувалося, українські бригади повільно відходять. Орки увійшли в східне передмістя Курахового і підірвали міст, що з'єднує район з рештою міста, щоб унеможливити будь-яку українську оборону. На північному березі Вовчанського водосховища українські війська продовжують відходити в напрямку Шевченка, щоб уникнути флангової атаки, яку 59-а мотострілецька бригада стримує в районі Сонцівки.
На південь від Курахового 79-та десантно-штурмова перебуває в дуже небезпечному становищі, майже в оточенні через те, що 33-ю механізовану бригаду цього тижня відкинули до Дальнього. На щастя, прибуття 37-ї бригади морської піхоти на правому фланзі не дозволило оркам занадто швидко наблизитися, але я очікую, що обидві бригади незабаром відійдуть за Успенівку. За умови, що орки будуть стримуватися 128-ю гірсько-штурмовою та 113-ю і 123-ю територіальними бригадами з приданими їм батальйонами далі на захід, Україна може стабілізувати лінію фронту тут на кілька тижнів.
Хоча для українських сил було б цілком розумно відступити з Курахового зараз, щоб укріпити лінію Велика Новосілка-Костянтинопіль-Покровськ, утримання Курахового якомога довше може бути виправданим. Великий промисловий об'єкт і кілька багатоповерхівок можуть затримати орків аж до грудня. Це може знадобитися для того, щоб створити ефективну лінію оборони в глибині міста.
Я вважаю, що Україна займе рішучу позицію під Великою Новосілкою та Костянтинополем, якщо її відтіснять так далеко. На оперативному рівні стримати ворога тут буде набагато легше, ніж на дузі, що проходить через Вугледар. Якщо орки сконцентрують основні сили між річками Мокрі Яли та Вовча, це відкриє їхній фланг для наступу, який я хотів би бачити наступного літа, спрямованого на Волноваху, Маріуполь та Ростов-на-Дону.
На Покровському фронті на північ, було багато боїв, особливо біля окупованого Селидового, але розрізнені спроби орків просунутися далі були здебільшого відкинуті назад. Можливо, резерви зосереджуються для наступної хвилі атак, але кожна затримка має дати Україні більше часу для укріплення району.
На Торецькому фронті, схоже, в певний момент минулого тижня відбувся досить потужний український контрнаступ. Передмістя Забалка на південь від центру міста було об'єктом української атаки, яка тривала кілька днів, а потім, очевидно, відступила. Схоже, що це була спроба підірвати фланг орків, які наступали на Торецьк по його головному проспекту.
Що б не сталося, Торецьк все ще стоїть. І орки досі не зачистили групу міст на західному фланзі, які, як я був впевнений цієї весни, Москві потрібно було захопити, перш ніж вона могла сподіватися захопити Торецьк. Ця теорія тримається досить добре.
Однак ситуація в Часовому Ярі, можливо, нарешті погіршується: орки відтіснили українські війська зі схилу на південний схід і за ключовий канал. Ця позиція ускладнювала ворогу утримання невеликого плацдарму над каналом ближче до міста, який тепер, схоже, значно укріплений. У найближчі тижні Москва, ймовірно, спробує розширити його, або просуваючись до Часового Яру, або намагаючись підібратися ближче до Торецька з півночі.
Сіверськ поки що залишається надійно утримуваним, а за Сіверським Дінцем, на північ від нього, Терни все ще тримаються, незважаючи на сильний тиск з боку росіян. Хоча довга дуга звідси до Куп'янська останніми тижнями здавалася під загрозою серйозного погіршення, здебільшого просування Москви виходить за рамки слова "повільне". Куп'янський фронт, як і Харківський, очевидно, був позбавлений ефективних резервів.
Район навколо Берестового є винятком із загального застою, але він був майже оточений попередніми наступами. І російські війська стали великою новиною, коли колона просунулася в передмістя Куп'янська по головній дорозі, прямо через українські лінії, які тримаються вже багато місяців. Спочатку здавалося, що насувається криза, але потім кадри розбитої бронетехніки і орків, що здаються в полон, показали, що українці дозволили ворогу зайти в пастку.
Гейм, сет, матч – і ще кілька для обмінного фонду. Молодці, 14 ОМБр та друзі! Хоча, можливо, мені доведеться змінити свою пісню, якщо виявиться, що орки насправді прорвалися, бо українські війська виснажені. Але вже кілька днів не з'являлося жодної публікації про удари українських безпілотників у цьому районі – нестандартна картина після успішного наступу орків.
Південний театр воєнних дій. Поки що лише перестрілки
Цього тижня мало що можна сказати про Південний театр бойових дій. Хоча офіцер орків, відповідальний за ракетні обстріли цивільних об'єктів, загинув від вибуху замінованого автомобіля в Криму. Більшість бойових дій на цій ділянці фронту носять характер перестрілок, коли кожна зі сторін здійснює по кілька обстрілів ракетами та авіаційними бомбами далеко за лінією фронту.
Стратегічний рівень. Повітря та море
Очевидно, що відновлення масованих ракетних обстрілів з боку орків є найбільшою новиною цього тижня. Українські F-16 взялися до роботи, збивши десять цілей, що свідчить про те, що принаймні чотири літаки були підняті в повітря і готові до атаки. Я б поставив на те, що зараз Україна має невелику ескадрилью з десятка літаків і близько двадцяти пілотів, але операції поки що, на щастя, непрозорі, тому неможливо бути впевненим.
Більшість ракет, що влетіли в Україну, були збиті, хоча відеозаписи трьох крилатих ракет, які досягли електростанції на заході України, свідчать про те, що в українській обороні все ще існують серйозні прогалини. Поки що немає жодних ознак того, що НАТО зробить те, що має зробити, і захистить свій повітряний простір, створивши буфер протиповітряної оборони над Західною Україною, а оскільки всі роблять вигляд, що будь-яка безпольотна зона вимагає польотів літаків у зоні дії ЗРК противника, що, в свою чергу, вимагає атак на мережу ППО противника, Україна опинилася в глухому куті.
Принаймні, дозвіл на використання ракет дальнього радіусу дії на території росії дає змогу використовувати численні бази та логістичні вузли в зоні досяжності:
Дальність дії ATACMS від точки запуску знаходиться в глибині України. Міст через Керченську протоку теж в зоні досягнення, але орки захищають його усіма силами.
Враховуючи, що залишки Чорноморського флоту брали участь у запуску крилатих ракет "Калібр" зі свого притулку в Новоросійську, мені цікаво, як далеко український F-16 міг би пролетіти через Чорне море непоміченим, можливо, оминаючи турецький повітряний простір. Правильні протикорабельні ракети могли б вивести з ладу надводні кораблі, що залишилися. Що стосується підводних човнів, я впевнений, що Україна працює над безпілотником для цього.
Джерело