Відомий знавець росії, експерт Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас ділиться враженнями з нещодавньої безпекової конференції в Талліні. На його думку, в країнах Балтії панують тривога та зневіра через політику Заходу щодо допомоги України. Особливо США та Німеччини. Зокрема, щодо обмежень, які вони накладають на Україну при використанні зброї.
Похмуро, але не приречено. Таким був зухвалий меседж щодо України на цьогорічній конференції Леннарта Мері у столиці Естонії Таллінні. Щорічний захід з питань політики безпеки, названий на честь шанованого першого президента країни, цього року був значно похмурішим, ніж минулого. Україна потерпає не лише від невдач на полі бою, але й від руйнівних атак на її теплові та енергетичні мережі. Вони завдають шкоди економіці вже зараз, і їх буде важко, якщо взагалі можливо, відремонтувати до настання зими.
Тому є ще більше підстав для збільшення військової допомоги: більше зброї, смертоноснішої, доставленої швидше. Прем'єр-міністерка Естонії Кая Каллас була помітною фігурою на конференції. Вона зазначила, що її країна вже виділила 0,25% ВВП на військову допомогу Україні на наступні три роки. "Якщо всі країни зроблять так само, це призведе до перемоги України, – зазначила вона. – Україна воює, втрачає життя, єдине, що вони просять від нас – це перерозподіл ресурсів".
Виступаючи по відеозв'язку, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба похвалив Естонію як "взірець" за її позицію і допомогу. Але критика інших країн з боку учасників була дуже гострою. Лише удари вглиб російської території зможуть запобігти продовженню наступу за допомогою планерних бомб, що запускаються з великих висот за 50 миль від лінії фронту. Для цього потрібні військові літаки F-16 (які прибувають, але їх занадто мало і занадто пізно); ракети великої дальності, такі як німецька система Taurus, які уряд у Берліні не надасть; і використання американської зброї великої дальності, як-от HIMARS і ATACMS. Але адміністрація Байдена дозволяє використовувати їх лише по цілях на окупованих росією територіях України. Очевидно, що побоювання ескалації стримують Сполучені Штати та інші країни від надання Україні зброї, необхідної для перемоги, і навіть від проголошення поразки росії як мети війни.
Українці розплачуються за це зараз. Але нерішучість і боязкість також завдають довгострокової шкоди репутації західних альянсів загалом. Індійський аналітик Самір Саран сказав, що якщо США і союзники з ВВП у 40 трильйонів доларів не змогли впоратися з росією (ВВП: 2 трильйони доларів), то у них "немає шансів з Китаєм".
Над конференцією висів здебільшого невисловлений страх катастрофічної поразки України з наслідками для решти Європи у вигляді міграції (ймовірно, мільйонної) і наступних кроків росії. Тімоті Снайдер – історик Єльського університету, якого вважають національним героєм у багатьох східноєвропейських країнах за його їдке руйнування кремлівської історичної міфотворчості. Він провів паралелі з гітлерівською агресією в Європі наприкінці 1930-х років. За його словами, Україна була схожа на Чехословаччину в 1938 році. Але в той час, як празький уряд під тиском британців та французів був змушений підкоритися Гітлеру, Україна вирішила боротися, "продовживши 1938 рік для вас", – наголосив Снайдер.
Він також зазначив, що падіння Чехословаччини уможливило наступну агресію Гітлера проти Польщі. Німецька військова машина отримала вигоду від потужної військової промисловості колишньої Чехословаччини, а також солдатів з новоствореної словацької маріонеткової держави. росія так само використовуватиме українські ресурси у своїй наступній війні, стверджує він. Гірше того, видовище успіху російського ядерного шантажу, на думку Снайдера, підштовхне країни Європи та інших регіонів до розробки власної ядерної зброї.
Люди, які відвідують конференції з безпеки в Таллінні та інших регіональних столицях, бачать все це з похмурою ясністю. Краще витратити гроші і прийняти ризик зараз, ніж пізніше, коли витрати будуть більшими, а перспективи гіршими. Проблема полягає в тому, як переконати інших, підкреслюючи відчайдушну потребу в більшій допомозі й катастрофічні наслідки поразки України, зберігаючи при цьому оптимістичний тон, що перемога там можлива. Можливо, побачимося наступного року.
Джерело: CEPA