Том Купер повернувся до публікацій оновлень щодо війни росії проти України. Він проаналізував "прогнози" західних коментаторів та експертів про подальші дії путіна, розповів про останні події в повітряно-ракетній війні та коротко описав ситуацію на фронтах. Втім, головний висновок: росіяни досягли мізерного результату за ці останні три тижні, коли він не публікував своїх оглядів.
Повертаємось до "рутинних" оновлень…
У цій війні є три іронічні речі. Одна з них – це спостереження за західними коментаторами, впевненими в тому, що вони чудово передбачають наступні кроки Пуддінга. Їхньою останньою модою є пояснення того, як люди з його оточення, "російські еліти", сподіваються на якнайшвидше завершення "спеціальної військової операції" шляхом переговорів. Принаймні щось подібне до 9 травня 2025 року, щоб Пуддінг міг увійти в історію зі своєю власною гігантською, блискучою перемогою. Особливо цікаво читати експертизу, про яку йде мова, з огляду на те, що ті самі люди постійно демонструють повну нездатність пояснити, що роблять навіть "наші/їхні" політики, "державні діячі" та "лідери", і що і чому вони роблять. Не кажучи вже про те, що вони також не розуміють, що Пуддінг вже назвав російське військове втручання в Сирію великою перемогою і закінченням війни в цій країні, і це тричі, тільки до 2018 року…
Інша – ті ж самі "експерти", які пояснюють, як "занепокоєні" "тупоголові командири" в Москві – Міністерство оборони і особливо Генштаб Збройних сил російської федерації (гш всрф) – масовими втратами за останні чотири місяці: мовляв, чи є там хтось, кому не байдуже…
…у той час як, насправді, "тупоголові командири" з усіх сил підштовхуються Пуддінгом і Бєлусовим до пошуку шляхів інтенсифікації не лише війни проти України, а й "тіньової війни" проти всього НАТО. І це на додаток до того, щоб зберегти свої посади і покласти в кишеню свою частку від усіх платежів за вербування, смерті й каліцтва "своїх" солдатів…
По-третє, навіть через три тижні після мого останнього оновлення відносно легко повернутися до моніторингу подій на полі бою, тому що, незважаючи на величезні зусилля озброєного натовпу під назвою всрф і масові втрати, лінії фронту в основному залишаються там, де вони були ще в середині грудня. Звісно, це не означає, що росіяни не досягли жодних успіхів: вони їх досягли. Але вони настільки незначні, що їх легко відстежити.
Хіба це неважливо?
Ну, так формується громадська думка по всьому "Заходу", і то систематично, кожного дня. Більше того: по кілька десятків разів на день…
Подібним чином, інша новітня "мода" в репортажах – звинувачувати адміністрацію Шольца в Берліні в тому, що вона затримує ту чи іншу військову допомогу для України. Хоча, насправді, щось на кшталт "найдраматичніших" змін у подібній поведінці за останній місяць зафіксовано саме в Німеччині. У грудні країна не лише поставила Україні понад 50 000 артилерійських снарядів (таким чином, ставши другим членом НАТО після США, який спромігся на такий подвиг), але й додаткові системи IRIS-T. Будемо сподіватися, що так триватиме і надалі, з місяця в місяць…
До речі, у той час, як США "не можуть знайти" ані додаткових зенітно-ракетних комплексів PAC-2/3 Patriot, ані бойових машин піхоти M2/M3 Bradley для поставки в Україну, наскільки відомо, тільки Німеччина поставила Україні шість пускових установок ЗРК IRIS-T SLM, а також 10 додаткових пускових установок SLS (які були інтегровані в шість пускових установок). Ще три пускові установки і шість пускових установок SLS мають надійти цього року (2025). За даними українських джерел, станом на червень 2024 року система перехопила понад 240 цілей з ефективністю понад 95%.
Для ознайомлення. Включно з однією вогневою установкою:
- 1 РЛС спостереження TRML-4D;
- 1 модуль командного пункту управління (КПУ);
- 3 пускові установки, а також вантажівки для перезарядки, майстерня, запасні частини та матеріально-технічне забезпечення.
Середній розмір однієї вогневої установки IRIS-T.
Всі командні пункти, поставлені німцями, сьогодні захищені додатковою бронею.
Німеччина також поставила Україні 52 самохідні зенітні установки Gepard і 15 зенітних установок Cheetah, а також фінансує виробництво боєприпасів для них: виробництво боєприпасів до них вже йде повним ходом, і поставки в Україну продовжуються.
Що стосується наземної техніки, то Німеччина поставила загалом 140 бойових машин піхоти Marder 1A3 (частково за співфінансування Данії). Зараз вони перебувають на озброєнні 25-ї десантно-штурмової бригади, 33-го штурмового батальйону, 36-ї бригади морської піхоти, 38-ї бригади морської піхоти, 82-ї десантно-штурмової бригади, 100-ї механізованої бригади, 199-го навчального центру і 229-го десантно-штурмового батальйону. Близько 20 з них вже знищені в боях, але цього року очікуються ще 20-25 втрат. У довгостроковій перспективі вони, ймовірно, будуть замінені (і/або доповнені) бойовими машинами піхоти Lynx, перші 10 з яких були доставлені нещодавно – для випробувань: виробництво Lynx ось-ось, нарешті, розпочнеться на двох заводах, побудованих спеціально для цієї мети в Україні. Хорватські основні бойові танки М-84 і бойові машини піхоти М-80, придбані Німеччиною, також мають прибути до України.
Нарешті, кілька днів тому уряд у Берліні дозволив Бундесверу і Люфтваффе збивати нерозпізнані БПЛА, що пролітають над Німеччиною… Це, без сумніву, небагато, але це ще одне рішення, яке навряд чи ухвалили інші члени НАТО…
Повітряно-ракетна війна. Щось на кшталт "найбільшої новини" останніх кількох днів стало те, що один F-16AM українських ВПС і ППО під час одного бойового вильоту збив шість російських ударних БПЛА. Чотири – ракетами класу "повітря-повітря", два – гарматами. Є певні розбіжності щодо того, коли це мало статися: одні кажуть, що 13 грудня, інші згадують 6 січня… Так чи інакше, це досягнення, і тут же вказують на переваги цього типу літаків над, скажімо, МіГ-29 і Су-27: ситуаційна обізнаність, яку забезпечує їхня авіоніка. Щоб знищити стільки ударних БПЛА під час однієї місії, а потім вижити, збивши два з них з гармати і не отримавши у відповідь жодного уламка, пілот повинен знати, де знаходяться його цілі, і він повинен залишатися здатним знати це протягом всієї місії, а особливо під час повторюваного ланцюжка подій "виявлення – знищення – виявлення – знищення". Це може звучати просто, але це зовсім не просто. Саме тут і проявляють себе чудові датчики і системи зв'язку (порівняно з МіГ-29 і Су-27), якими оснащений F-16AM.
З іншого боку, це також вказує на той факт, що більшість російських ударних БПЛА тим часом перехоплюються українськими F-16 і різними гелікоптерами, а не зенітно-ракетними комплексами (ЗРК). І це теж добре: принаймні, запаси ракет "повітря-повітря" і 20-мм боєприпасів для гармат типу М61 "Вулкан", встановлених на F-16, в Україні й НАТО не так сильно виснажені, як запаси ЗРК.
Щодо інших операцій, наприклад, в ніч з 7 на 8 січня, українські БПЛА завдали удару по складу паливно-мастильних матеріалів під Енгельсом. Він досі горить.
Пожежа на нафтобазі під Енгельсом.
У ніч з 9 на 10 січня росіяни провели над Україною 72 ударні БПЛА: 33 були збиті, 34 – заглушені засобами радіоелектронної боротьби. Однак кількість таких атак зменшується приблизно з 20 грудня: вочевидь, росіяни не лише зберігають тиск, але й "бережуть" свої балістичні та крилаті ракети для чергового "тотального" удару по українській енергосистемі – цього разу посеред зими.
Своєю чергою, тієї ж ночі Україна завдала удару по російському заводу "ПластФактор" під Ростовом, застосувавши ударні БПЛА, та по складу боєприпасів у Чалтирі Ростовської області, використавши ракети "Нептун" та БПЛА. Що саме спричинило масштабну пожежу в промисловій зоні Санкт-Петербурга, наразі незрозуміло: близько 1 600 квадратних метрів, в тому числі цехи з виробництва ацетону, досі горять.
Горить Чалтирський арсенал боєприпасів під Ростовом.
Минулої ночі росіяни запустили в повітря над Україною 74 ударні БПЛА; українці заявили, що 47 з них були збиті, а 27 – заглушені. При цьому про удари українських БПЛА повідомлялося з районів Ростова, Новоросійська та Анапи.
Хоча це і "чудово", але, як і раніше, українські зусилля проти стратегічних об'єктів в росії є досить "випадковими" за своєю природою: на одному тижні нафтопереробні заводи, на іншому – склади ГСМ, на третьому – склади боєприпасів, а в проміжках між ними – різні заводи…
Курська область. Вкотре широко анонсований "відновлений наступ" українських військ у Курській області, розпочатий минулого тижня, виявився нічим іншим, як черговою політично вмотивованою операцією, проведеною за наказом Зеленського. Цього разу через останню (25-ту) зустріч у Rammstein, що відбулася 8-9 січня. Так, це дозволило дещо відвоювати позиції в районі Круглика, але тривало лише день. Своєю чергою, з понеділка росіяни контратакують по всій північній і західній стороні виступу: повідомляється про запеклі бої від Локні на заході до Орловки на півночі, а потім до Руського Поречного на сході.
Куп'янськ. На жаль, виявилося, що під час раптового наступу в листопаді росіяни закріпилися в районі колишнього солеварного заводу на північ від Куп'янська. Звідки їх буде дуже важко вибити. ЗСУ тим часом відпрацьовують контратаки у фланги і на північ від цього району (наприклад, під Кладбищем), що є непоганою ідеєю.
Бахмут. ЗСУ не вдалося нейтралізувати прорив росіян до залізничного вокзалу, але росіянам не вдалося його розширити і вийти в центр міста.
Торецьк. Так чи інакше, це місто де-факто втрачене для України. росіяни контролюють близько 80%, і знаходяться на найкращому шляху до того, щоб захопити ще 10% – це північні (Наша Ряба) та західні околиці (Кримське).
Чесно кажучи, як завжди, я просто не розумію, що пішло так погано в Торецьку: ще місяць тому ЗСУ були фактично на найкращому шляху до вигнання росіян (і це у високому кільці). Але після виведення 12-ї бригади "Азов" на цьому напрямку вже нічого не працює…
Покровськ. У цьому районі протягом останніх двох-трьох тижнів росіяни насамперед закріплювали досягнуті позиції. Останні атаки на Єлизаветівку та Баранівку підвели їх до менш ніж 1000 метрів від місцевої ділянки залізничного валу (що з'єднує Покровськ з Дніпром). Це потребуватиме часу і додаткових тисяч жертв, але абсолютно ясно, що це наступна головна мета росіян у цьому секторі. Питання лише в тому, наскільки Сирський та його друзі про це знають…
Андріївка (колишній Курахівський сектор). ЗСУ фактично повернулися на лінію Шевченко-Улакли. Звичайно, передові батальйони 46-ї та 33-ї бригад все ще тримаються в Дачному (на захід від Курахового) і далі на південь, але їх відведення – лише питання часу… за умови, що Сирський і друзі з'ясували, що існує така дисципліна у військовій науці, і можуть вчасно віддати наказ (що, як завжди, залежить від того, чи дасть їм на це дозвіл Зеленський)…
Велика Новосілка. Звідси також немає хороших новин: росіяни перебувають на шляху до оточення міста із заходу (вони вже зробили це з півночі та сходу). Ситуація описується як "дуже напружена".
Це все, що відомо станом на неділю, 12 січня. Звісно, в понеділок, а потім і наступного тижня буде більше інформації: зрештою, саме час завершити мою оцінку стану ЗС рф.
Джерело