Старший науковий співробітник програми з питань технологічної політики в Центрі аналізу європейської політики, професор інновацій в Університеті IE в Мадриді Енріке Данс змальовує картину тотального стеження в Китаї та росії за допомогою цифрових додатків для телефонів. Втім, згода суспільства на такий державний контроль відрізняється в обох державах.
Сервіси обміну повідомленнями домінують в інтернеті Китаю та росії. Але не в США. Це так званий супердодаток, що об'єднує обмін повідомленнями, платежі, цифрову ідентифікацію та державні послуги.
У США та Європі спроби Meta трансформувати WhatsApp не мали успіху. Та сама історія і з X та Uber. Але в Китаї супердодатки домінують, а росія зараз впроваджує свою копію під назвою Max.
Йдеться не лише про технологічну інновацію; це продумане розширення державного стеження під виглядом "цифрового суверенітету". З 1 вересня 2025 року російський закон вимагає, щоб Max був попередньо встановлений на всіх мобільних пристроях, що продаються на внутрішньому ринку, вбудовуючи інфраструктуру спостереження в повсякденне цифрове життя громадян.
Успіх чи провал супердодатків багато що говорить про суспільство. У США WhatsApp та інші месенджери – всі приватні проєкти, досі не інтегрували платежі та інші сервіси в широких масштабах, можливо, через побоювання щодо конфіденційності та небажання ділитися надто великою кількістю даних з одним провайдером. Користувачі віддають перевагу спеціалізованим додаткам для таких функцій як фінанси.
У Китаї та росії таких побоювань майже немає. Китайський WeChat став основою як для публічного, так і приватного життя. За останнє десятиліття WeChat перетворився з месенджера на універсальний інструмент спостереження, інтегруючи функції поліції, верифікацію громадян та відстеження місцезнаходження у звичне повсякденне використання.
Громадськість широко сприймає такий компроміс: більшість охоче відмовляються від певних свобод заради зручності, ефективності та економічного зростання. Такі механізми, як обов'язкова реєстрація під справжнім ім'ям, закріплюють цю модель, а наративи про процвітання допомагають зміцнювати легітимність уряду.
На відміну від Китаю в росії немає очевидного суспільного консенсусу, який би ототожнював технологічний контроль із процвітанням. Ставлення громадськості до демократичних та економічних реформ залишається глибоко суперечливим. Опитування Pew Research Center показало, що лише 43% росіян ретроспективно схвалюють перехід до багатопартійної демократії після 1989 року, і лише 38% підтримують перехід до ринкової економіки, що значно нижче, ніж у багатьох інших східноєвропейських країнах.
Ностальгія зберігається: у 2021 році 49% росіян висловили перевагу політичній системі радянської епохи, порівняно з 16%, які віддають перевагу західній демократії, а 62% втсьупили за економічне планування замість ринкового капіталізму. Такі настрої свідчать, що, на відміну від Китаю, ідея обміну особистої свободи на стабільність і процвітання не знаходить відгуку в росії.
Ця розбіжність у суспільних настроях має істотні наслідки для технологій спостереження. У Китаї такі платформи, як WeChat, працюють за внутрішнім законодавством, яке вимагає від компанії надавати уряду дані, включно з комунікаціями, контактами та місцезнаходженням. Більшість користувачів приймають або толерують таку умову.
У росії інфраструктура спостереження є настільки ж досконалою. Системи на кшталт SORM, ініціативи "суверенного інтернету" та мережа розпізнавання облич у межах програми "Безпечне місто" в Москві забезпечують Кремль потужними можливостями моніторингу. Але в суспільстві, де попит на демократію слабкий і багато громадян звикли до авторитарного правління, ці заходи можуть сприйматися не як модернізація, а як продовження державного домінування.
Випадок росії підкреслює фундаментальну відмінність від Китаю. У Китаї нормалізація спостереження пов'язана з наративом добробуту, який приймають багато громадян, тоді як у росії процвітання не було сталим, і легітимність державного контролю залишається нестійкою. Як зазначається в одному з досліджень Фонду Карнегі, економічна стагнація росії та падіння реальних доходів дедалі більше підривають підтримку Кремля з боку населення, навіть попри посилення механізмів контролю.
Max – це не просто цифровий сервіс, а тестовий кейс авторитарного врядування через технології. Це платформа, призначена для впровадження нагляду в основу російського громадського життя, але в суспільстві без неявної угоди про процвітання, яка лежить в основі прийняття Китаєм подібних інструментів.
Для трансатлантичної спільноти ця розбіжність має значення. Вона підкреслює необхідність розробки та просування цифрових моделей, які поєднують інновації з конфіденційністю, автономією та демократичними цінностями, пропонуючи світу привабливу альтернативу авторитарній моделі керування через супердодатків.
Яку ціну громадяни готові заплатити за таку зручність? Max не лише не має наскрізного шифрування, але й навмисно створений для передачі метаданих, дзвінків, місцезнаходження та активності органам влади, відкриваючи двері для справді драконівського нагляду. Критики вже називають його "цифровим ГУЛАГом" – простором, де кожне повідомлення може бути перевірене. Max також просувають як інструмент соціального контролю: його використання заохочують у школах, в офіційних комунікаціях, а оператори звʼязку включають його у свої пакети без тарифікації спожитих даних.
Ключове питання полягає в тому, чи зможе Max утримати зацікавленість користувачів після закінчення початкової фази обов'язкової інсталяції. Досвід попередніх російських альтернатив не надихає: такі платформи, як TamTam і Rutube, не витіснили міжнародні аналоги і не здобули достатньої популярності самостійно.
Для порівняння, WeChat мав безперечний успіх у Китаї, хоча він так само повністю прозорий для державного нагляду. Будь-який успіх Max радше буде не результатом переконання, а поступового примусу. Він може стати варіантом "за замовчуванням" лише тому, що це найпростіший і найзручніший шлях, навіть якщо він не забезпечує значного рівня конфіденційності і відверто позиціонує себе як інструмент тотального державного контролю. Ефект мережі стає важелем, за допомогою якого держава спрямовує громадян у середовище нагляду і контролю – громадян, які добровільно йдуть у цей табір, тому що там вже знаходяться всі їхні друзі.
Max користується всіма інституційними перевагами, від законодавства до масової реклами. Проте його довгострокова життєздатність залежатиме від того, чи зможе він забезпечити справжню користь (цифрову ідентичність, безперебійні платежі, доступ до державних послуг тощо) не змушуючи громадян повністю відмовлятися від своєї приватності на користь державного контролю. Саме на цій критичній межі стане зрозуміло, чи перетвориться Max на справжній супердодаток, чи залишиться ідеальним інструментом цифрового нагляду.
Джерело: CEPA