Відомий історик та дослідник війни Філліпс О'Брайен відвідав Україну минулого тижня і поділився власними враженнями від побаченого та почутого про стан російсько-української війни. Він повідомив, що з радістю долучився до Глобальної ініціативи з української історії, яка покликана розповісти історію України від найдавніших часів аж до сучасності, і щоб цей наратив не мав впливу будь-якої імперії, зокрема й російської.
Це оновлення буде дещо іншим, оскільки більша його частина написана в нічному поїзді, що прямує з України до Польщі. Останній тиждень я провів в Україні, відвідавши низку зустрічей і взявши участь у двох великих заходах (докладніше про це нижче). Це був важливий тиждень, і я знову був вражений стійкістю і мужністю, з якою українці зустрічають своє сьогодення. Але також слід сказати, що вони зараз дуже потребують нашої допомоги, і багато в чому ця допомога не надходить до країни в найкращий і найсвоєчасніший спосіб.
Тому більшу частину цього звіту складатимуть мої враження про те, на якому етапі перебуває війна. Це був бурхливий тиждень, і я зустрічався з великою кількістю людей – від високопоставлених урядових і військових діячів до людей, які просто намагаються жити своїм життям і виживати. Інтенсивність тижня також означає, що я не зміг поспілкуватися з підписниками, і я перепрошую за це. Я намагатимуся зробити це наступного тижня (як тільки висплюся).
Глобальна ініціатива з української історії. Капсула "Війни за Україну"
Перш ніж перейти до моїх вражень, я хочу розповісти вам про дійсно важливий проєкт, до якого я мав честь бути запрошеним, і який займатиме значну частину мого професійного життя в найближчі кілька років. Це Глобальна ініціатива з української історії – і минулого тижня в Києві відбулися наші перші загальні збори, що стало однією з найяскравіших подій цього візиту.
Метою Глобальної ініціативи з української історії є створення нової, всебічної історії землі та народів України від доісторичних часів до сьогодення.
Амбіції, широта і глибина ініціативи є значними. Вона розповість історію цієї землі від дописемних часів до скіфів, Київської Русі, Ханства, ранньомодерного та пізньомодерного періодів. Одна з головних цілей проєкту – представити історію України, яка не перебуває в тіні інших країн чи імперій, і водночас помістити те, що тут відбувалося, в ширший, глобальний контекст. Кінцевим результатом буде орієнтовно 70 капсул з приблизно 30 000 слів, які, як ми сподіваємося, нададуть абсолютно нову картину України та її історії для більшої частини світу.
Для мене було великою честю разом із моїм співавтором Миколою Бєлєсковим написати капсулу під назвою "Війни за Україну". Тож протягом наступних кількох років ми будемо тісно співпрацювати з українськими науковцями та науковцями з усього світу, щоб обговорити, як війни на місці України та війни, які вели українці, допомогли створити цю країну та державу. Зрозуміло, що значна частина нашої капсули охоплюватиме останні десять років. Ми сподіваємось і ставимо перед собою завдання написати історію України і нинішньої війни, яка представляє її з точки зору України, а не, скажімо, з російськоцентричної перспективи, яка до цього часу домінувала в більшості аналітичних та історичних праць.
На цьому я поки що зупинюся. Якщо ви хочете дізнатися більше про мету Глобальної ініціативи з української історії, то можете переглянути це відео про запуск проєкту.
Труднощі та Сильні сторони України. Довіра ЗСУ та віра в Перемогу
Звісно, значну частину свого часу я провів тут, дізнаючись про те, як українці з різних верств суспільства бачать війну сьогодні. Це відбувалося на різних зустрічах, починаючи з форуму Ялтинської європейської стратегії (YES) і закінчуючи безліччю менших зустрічей. Нижче – фотографія, яку я зробив на YES, де президент Зеленський виступає на форумі (і ви, можливо, зможете здогадатися, кому належить розпатлане світле волосся – спробуйте вгадати людину праворуч від нього).
Було б доцільно розділити свої враження на Труднощі та Сильні сторони того, що відбувається в Україні.
Труднощі. Багато українців втомилися – так, як може втомитися народ, який два з половиною роки перебуває в умовах повномасштабної війни. До того ж, їхній сон регулярно порушується. За сім ночей, що я провів у Києві, лише в одну з них не було повітряної тривоги і багато з цих тривог тривали годинами посеред ночі (думаю, з 1 до 4 ранку). Українці настільки звикли до нічних повітряних нальотів, що спочатку бачать, з яких систем стріляють росіяни, перш ніж вирішити, чи варто вставати з ліжка і йти до укриттів. Якщо йдеться лише про "Шахеди", багато людей, схоже, просто залишаються у своїх ліжках. Якщо йдеться про ракети, то це вже інша історія.
Позбавлення сну тут є реальною проблемою. Кількість кавових кіосків на вулицях (і людей, які купують напої) є надзвичайною.
Кожен також знає принаймні одну людину, але зазвичай багато, яка була вбита. Це дає їм зовсім інший погляд на життя. Я розмовляв з аспірантом, який щойно закінчував навчання, і запитав його, чи є у нього плани щодо постдокторантури. Студент відповів: "Я хотів би прожити ще хоча б рік. Мені потрібно знати, що у мене є майбутнє".
Однією з найскладніших проблем для українців є те, що вони явно мають сумніви щодо відданості багатьох своїх партнерів. Очевидно, що військова допомога не надходить так швидко, як було обіцяно, і українці справді сумніваються, що хтось за межами невеликої групи прифронтових країн (Балтійських країн, Польщі, Скандинавіі, Чехії та Румунії) насправді хоче, щоб вони перемогли у війні. Вони відчувають тиск з боку своїх союзників, які вимагають віддати частину своєї території путіну – і це водночас зводить з розуму і спантеличує. Не дивуйтеся, якщо наприкінці війни їхнє ставлення до США та Німеччини зазнає непоправної шкоди, якщо це вже не сталося.
Крім того, найчастіше дискусії за межами України (занепокоєння з приводу російської ескалації, російського військового катка, безглуздості української стратегії) діаметрально відрізняються від їхнього власного розуміння війни. Вони вважають, що російських військових можна перемогти, і майже не згадують про страх перед ескалацією. Насправді страх ескалації викликає величезне розчарування, вони кажуть, що якщо не бояться, що путін застосує проти них ядерну зброю, то трохи дивно, що інші бояться цього.
Нарешті, є певне розчарування і в українських військових діях. Медового місяця більше немає. Більшість людей все ще підтримують Зеленського, але є також прагнення до більшої мети. Цікаво, що найбільш недовірливою фігурою в українському уряді виявився Андрій Єрмак, який керує офісом Зеленського. Його вважають причиною блокування позитивних реформ і тим, хто намагається все контролювати сам – і не найкращим чином. Тож серед українців існує певна жорстка критика уряду.
А от щодо Збройних сил критики було небагато. Це інституція, яка, по суті, об'єднує країну, як ніхто інший. Українці особисто покладаються на них щоночі, коли йдеться про їхню безпеку – всі вони знають звук успішних повітряних перехоплень над їхніми будинками, і всі вони знають, як це – бачити солдатів на вулиці. Отже, українська армія, можливо, стала основою українського життя. Більше, ніж церква чи уряд, українці вірять, що саме військові захищають їхню безпеку. Не можна сказати, що всі позитивно ставляться до генерала Сирського. Думки про нього розділилися так само запекло, як і тоді, коли його було призначено. Однак, за винятком окремих командирів, підтримка збройних сил була шаленою.
Сильні сторони. Українці в переважній більшості вірять, що можуть перемогти російську армію. Вони бачили її на полі бою протягом двох із половиною років і, звичайно, не вважають якоюсь непереможною силою. Вони розуміють, що армія рф велика, з великою кількістю важких вогневих засобів, але також вважають, що вона має реальні слабкості в моральному дусі, командуванні і контролі, а також в адаптивності. Саме тому питання допомоги з боку партнерів викликає у них розчарування: вони вірять, що можуть перемогти, але також розуміють, що підтримка ззовні матиме вирішальне значення.
Вони також докладають значних зусиль для розбудови власної оборонної промисловості, з особливими перевагами в таких галузях, як БПЛА і морські дрони. Однією з переваг України над росією є те, що вона має більш гнучку та адаптивну економіку. Кількість нових стартапів, що працюють над БПЛА, дійсно вражає. І вони мають дуже хороші шанси залишитися попереду в інноваційному циклі.
Інноваційний цикл на цій війні неймовірно швидкий. Наприклад, коли йдеться про БПЛА, я чув, що цикл складає близько 6-8 тижнів. Отже, якщо ви впроваджуєте інновацію, інша сторона може протидіяти їй відносно швидко, тому та сторона, яка постійно лідирує в інноваційному циклі, отримає значну перевагу.
Під час дискусій на YES та в інших місцях люди говорили про велику інновацію – безпілотні літальні апарати, керовані штучним інтелектом. Наразі такі версії вже існують, і обидві сторони працюють над ними. Однак, схоже, жодна зі сторін не розробила ШІ, який міг би дійсно ефективно керувати БПЛА, якщо його відрізати від контролера. Однак план полягає в тому, щоб розробити систему, яка зробить безпілотник самокерованим, навіть якщо він буде відрізаний від контролера, і буде здатний, як мінімум, завершити атаку. Більш амбітна надія – це БПЛА зі штучним інтелектом, який може працювати тривалий час без людського контролю, розвідуючи місцевість, поки не знайде ворожу ціль, а потім атакує її сам.
Для цього потрібна обчислювальна потужність, здатна точно ідентифікувати ворожу техніку (що є справжньою проблемою, коли обидві сторони використовують різні версії радянських зразків). Поки що ніхто не зміг зробити це ефективно. Українські військові, які виступали на YES, говорили про те, що це повинно бути доступно через шість місяців. Можливо, це оптимістично, але якщо це станеться, це стане великою перевагою.
Якщо українці вірять, що можуть перемогти, і мають більш гнучке і творче суспільство, вони також вірять, що повинні перемогти. Мене протверезило те, як багато українців говорили мені, що вони повинні перемогти, оскільки єдиний інший варіант – це смерть. Вони щодня бачать, як росіяни атакують їхні міста, дитячі садки, лікарні, кафе. Вони чують російську риторику про те, що вони їх знищать, і вони вірять у це. Вони живуть кожен день, вірячи, що борються з ворогом, який має на меті їх вбити.
Укласти "мир" у такій ситуації їм здається майже неможливим, тому вони воюють.
Український наратив про Курську битву. Три найважливіші моменти
Одна річ, яка була постійною протягом тижня, – це українське обговорення Курської наступальної операції. Вражає те, наскільки воно відрізняється в Україні від західного загалом. Зеленський зробив детальний опис того, чому Курська наступальна операція була успішною, як і багато інших. Три найбільш важливих моменти:
1. Це відволікає російські сили. росіянам доводиться нарощувати сили в районі Курська, щоб спробувати відтіснити українців. Український уряд заявив вчора, що зараз там перебуває 45 000 російських військових, які були зосереджені проти українського вторгнення.
2. Це має суттєвий вплив на російські війська в районі Покровська (і на решті території Донбасу). За останні два тижні просування російських військ до Покровська було дуже незначним і продовжує зменшуватися. Схоже, що росіяни мають труднощі з мобілізацією сил для продовження наступу й одночасного нарощування сил на Курщині. Ба більше, українці, здається, проводять зондування на інших ділянках лінії фронту під Курськом, можливо, намагаючись відтягнути більше російських сил і відвести їх від Покровська.
3. Курська наступальна операція стала ключовим елементом для того, щоб партнери Києва (насправді Вашингтон) нарешті погодилися на те, щоб Україна використовувала західну зброю для нанесення стратегічних ударів по самій росії на більшій відстані. Вторгнення в рф і її повільна реакція ще раз продемонстрували, наскільки порожніми є російські червоні лінії.
І варто зазначити, що останніми днями з'являються повідомлення про те, що росіяни змушені відправити війська з Покровська. Пам'ятаєте, велика критика Курської операції з боку західних аналітиків полягала в тому, що це не зупинить росію від захоплення Покровська, а навпаки, полегшить їй взяття міста. Все, що ми можемо зараз зробити, це подивитися, чи мають рацію українці. Вони, безумовно, вважають, що мають рацію.
Для довідки, ось найактуальніша карта фронту під Покровськом від Deep State.
А ось такий вигляд вона мала минулої неділі.
Тож це дуже короткий підсумок деяких моїх вражень від України та стану війни. Протягом тижня напишу більше.
Джерело