Старший співробітник Американського інституту підприємництва Хел Брендс наголошує: попри численні геополітичні кризи, які відволікають увагу світу, саме суперництво між США та Китаєм у 2026 році залишається центральною проблемою міжнародної політики. Адміністрація Трампа намагається поєднати жорсткі та м'які інструменти: особисту дипломатію із Сі Цзіньпіном для стабілізації відносин і водночас зміцнення американських позицій через інвестиції в оборону та зменшення економічної залежності. Втім ця стратегія має чотири фатальні недоліки: від внутрішніх суперечностей у торгівлі високотехнологічними товарами до ризиків для союзників і розпорошення уваги на інші конфлікти. Це ставить під сумнів здатність Вашингтона перемогти у цьому протистоянні.
У 2026 році в заголовках новин домінували події у Венесуелі, Ірані та Гренландії. Але головним викликом для американської політики та центральною проблемою у світових справах залишається суперництво між США та Китаєм.
Телефонна розмова між президентом Дональдом Трампом і китайським лідером Сі Цзіньпіном, що відбулася минулої середи, знаменує початок року інтенсивної дипломатії між двома лідерами з можливими зустрічами в Пекіні, Вашингтоні та інших містах. Найближчі місяці покажуть, чи зможе Трамп підтримати цей діалог, не підірвавши конкурентоспроможність США.
У 2025 році китайсько-американські відносини почалися з пострілів і закінчилися перемир'ям. Трамп запровадив мита в День визволення. Пекін відповів дзеркальними митами та посилив контроль за експортом рідкісноземельних металів. Торговельна війна то спалахувала, то згасала і завершилася перемир'ям у жовтні, коли два лідери зустрілися в Південній Кореї. Але напередодні Трамп почав скасовувати американський контроль за експортом напівпровідників, що для більшої частини світу створило враження: поступився саме Вашингтон, а не Пекін.
Теоретично стратегія США у 2026 році має поєднувати жорсткі та м'які заходи. Представники адміністрації приватно стверджують, що Трамп використовуватиме особисту дипломатію для збереження стабільних відносин, виграючи час для зміцнення ланцюгів постачання рідкісноземельних металів. Розрив між США та Китаєм можливий, але бажано за розкладом та на умовах Америки.
Вашингтон пом'якшив риторику щодо Тайваню та інших гарячих точок Тихоокеанського регіону. Водночас він домігся значного збільшення військових витрат союзників, схвалив рекордні угоди про постачання зброї Тайваню та в інший спосіб зміцнив позиції США.
На думку американських чиновників, продаж сучасних напівпровідників може посилити вплив США, утримуючи Китай у залежності. Це також зменшить ризик того, що технологічний тиск із боку Сполучених Штатів спровокує передчасне військове протистояння. Представники адміністрації стверджують, що США ризикують повторити помилки 1941 року, коли вони намагалися економічно задушити Японію нафтовим ембарго, перш ніж американський флот був готовий до бою.
Ця стратегія має свою логіку. Америка занадто довго переоцінювала свою позицію щодо Тайваню та питань прав людини, тоді як Вашингтон і його союзники недооцінювали військові інвестиції, необхідні для власної оборони. Якщо США вступили у період відносної слабкості через експортні обмеження Китаю та невпинне нарощування його військової потужності, то краще говорити м'яко, водночас створюючи потужніший важіль впливу.
Нещодавні ініціативи Трампа щодо критично важливих мінералів – державні інвестиції в гірничодобувні компанії, створення нових стратегічних запасів, низка угод із партнерами та союзниками – окреслюють шлях, хоч і довгий, до більшої промислової безпеки. І хоча особиста дипломатія не змінить ворожих відносин, вона може допомогти забезпечити, аби чутливі повідомлення доходили до закритого для сторонніх Сі.
Проте якщо придивитися, виявляються чотири потенційно фатальні недоліки.
По-перше, хоча підхід Трампа здається цілісним у теорії, на практиці помітні неузгодженості. Якщо США готуються до конфлікту, то продаж передових чипів Nvidia H200, які китайська армія може використати у боротьбі з американськими військами, є божевіллям. Якщо ці чипи допоможуть Китаю прискорити розвиток штучного інтелекту, обійшовши конкурентні бар'єри, це підірве асиметричну перевагу США.
Ця жорстко-м'яка стратегія може просто відображати суперечливі інтереси різних фракцій в оточенні Трампа, тоді як президент, орієнтований на угоди, зосереджується на продажі високотехнологічних експортних товарів і отриманні частки державної вигоди.
По-друге, небезпеки, що накопичувалися протягом тривалого часу, не зникнуть у найближчому майбутньому. Угоди Трампа щодо критично важливих мінералів є багатообіцяючими, але, ймовірно, знадобиться кілька років, щоб істотно зменшити залежність від Китаю. Навіть тоді можуть зберегтися інші обтяжливі залежності – наприклад, від китайських фармацевтичних інгредієнтів. Пекін не буде просто спостерігати, як США нарощують свою міць. Він може погрожувати поновити контроль над рідкісноземельними елементами, якщо Трамп не скоротить експортний контроль або не призупинить продаж зброї Тайваню.
По-третє, підхід Трампа ризикує залишити союзників і партнерів у скрутному становищі. Адміністрація заслуговує на справжню похвалу за підвищення військових амбіцій у Тайбеї, Токіо та Сеулі. Але надмірна зосередженість Пентагону на сценарії "Дня Д" – повномасштабному вторгненні на Тайвань – нервує тайваньських лідерів, які побоюються, що повсякденний поступовий примус підточує суверенітет острова та волю населення до опору.
Команда Трампа надала Японії лише мляву публічну підтримку після того, як прем'єр-міністерка Санае Такаїчі викликала гнів Пекіна, зробивши саме те, чого хотів Пентагон: чітко окресливши намір Токіо чинити опір китайській агресії проти Тайваню. Поза Азією односторонні протекціоністські імпульси Трампа перешкоджають глобальній демократичній співпраці, необхідній для протистояння економічній потужності Китаю.
Нарешті, незрозуміло, чи інші глобальні кризи, на які реагує Трамп, зміцнять чи послаблять його позиції у відносинах із Пекіном. Захоплення президента Венесуели Ніколаса Мадуро стало сильним ударом по китайському впливу в Латинській Америці; повторне розгромлення Ірану може паралізувати стратегічного партнера Пекіна на Близькому Сході. Зосередження уваги Організації Північноатлантичного договору на безпеці в Арктиці одного дня може стримати просування Пекіна на Північ.
Втім наразі погроза Трампа приєднати Гренландію до США призвела до безглуздого і контрпродуктивного розколу в трансатлантичному альянсі. І чим більше Пентагон зосереджується на державах-ізгоях, тим менше уваги приділяється великим конкурентам: авіаносна ударна група, яка зараз загрожує Ірану, була виведена з Південно-Китайського моря.
Зовнішню політику Трампа складно аналізувати, оскільки публічні витівки іноді приховують глибші наміри. Під час своєї першої каденції Трамп розпочав перехід США до конкуренції з Китаєм. Цей рік покаже, чи має він стратегію для перемоги в цій конкуренції, яка зараз стала жорсткішою.
Джерело: Американський інститут підприємництва