Том Купер вирішив знову нагадати через кого сталися нещодавні провали із захисту Курахового та околиць. Він не має сумнівів, що в цьому винні генерали, головнокомандувач, якому вони підпорядковані й політичні керівники, які призначали головнокомандувача та генералів. На його думку, вони всі мають піти і якнайскоріше. Легко з його боку говорити, так ніби українці можуть відразу провести вибори й обрати нового верховного головнокомандувача та таке інше.
Кажуть, що у перемог на війні багато батьків, а у поразок – жодного. У випадку України трагізм полягає в тому, що батьки поразки чітко визначені, як діамант. Більше того: вони тим часом більше зайняті тим, що каламутять воду, аніж війною. Саме це і "спровокувало" цей ("незапланований") допис.
Ви запитаєте, в чому тут справа?
З моєї точки зору, все почалося ще в середині серпня 2024 року…
1. Головкомандувач і його Генштаб-У (тобто "Сирський і друзі") "забули" (в прямому чи переносному сенсі – це вже, власне, їм пояснювати) допомогти 72-й механізованій бригаді ЗСУ у Вугледарі.
Підрозділ обороняв зруйноване місто 1,5 роки без перепочинку.
Однак, на відміну від ситуації з січня 2023 року, станом на серпень 2024 року він був повністю покинутий вищим командуванням. Буквально кинутий напризволяще, не маючи ані необхідної артилерійської підтримки, ані належного забезпечення мінами та боєприпасами. Командування 72-ї тижнями вимагало допомоги, просячи про заміну, принаймні, про постачання та підкріплення: Сирський з товаришами нічого не робили. Звісно, вони "планували" надіслати підкріплення до Вугледару, "замінитим 72-гу на 59-ту мотопіхотну.., але насправді вони навіть не подбали про те, щоб хоча б укріпити фланги Вугледару, подбати про те, щоб підрозділи там отримали необхідні міни, ПТРК та боєприпаси. Просто нічого не було зроблено.
Вирішивши, нарешті, "зробити щось", Сирський і друзі відправили 123-ю бригаду територіальної оборони. Підрозділ, який не був ані оснащений, ані навчений для виконання цього завдання. Яке ж було здивування, коли, як повідомлялося тоді, 123-тя розвалилася: маса бійців 186-го, 187-го та 189-го батальйонів дезертирували на знак протесту проти некомпетентних генералів. Зневірений командир 187-го батальйону навіть наклав на себе руки…
Чи винесли Syrsky & Buddies якісь уроки з цього?
Ні. Коли 72-га була відрізана і втратила (те, що залишилося) один зі своїх батальйонів у місті (або ж була змушена спробувати прорватися на північ), Сирський і друзі почали звинувачувати Мар'яну Безуглу, депутата українського парламенту, в тому, що вона "розкрила" громадськості їхній ("фантастичний") план заміни 72-ї у Вугледарі, таким чином "повідомивши" росіянам, коли і де їм наступати…
Що, висловлюючись дипломатично, є смердючою купою ідіотської б…дь. нісенітниці. Якщо тільки Сирський з товаришами настільки тупі, щоб думати, що росіяни не знали про поганий стан 72-ї, або були настільки некомпетентні, як вони себе неодноразово доводили, і тому не проводили ніякої польової розвідки, і не мали уявлення про важливість флангового захисту – ситуація була абсолютно зрозумілою. Перш за все: не можна організувати, а потім провести такий штурм, як росіяни провели під Вугледаром, за лічені хвилини, години або навіть кілька днів, та ще й на основі повідомлень у соціальних мережах.
Власне, і як написано вище: вже в середині серпня цього року московські "тупоголові командири" почали розгортати підкріплення в цьому секторі й планували штурм. Лише Сирський з товаришами проґавили це. Тому де-факто можна стверджувати, що "Сирський і товариші" проігнорували цей "куточок" поля бою. Вони були настільки зайняті проведенням Курської операції та мікроменеджментом інших секторів, що не знайшли ні часу, ні ресурсів, щоб допомогти 72-й.
Але ж чого іншого можна очікувати від славних генералів (більшість з яких Зеленський нагородив званням "Герой України"), які на третьому році війни не можуть навіть організувати місцеве виробництво мін, не кажучи вже про багато інших, вкрай необхідних речей… (при всій повазі до Купера, але це не завдання генералів – виробляти міни чи інші речі – iPress).
2. Нічим не кращим був і "другий акт" цієї драми: після падіння Вугледара вони продовжили практику закріплення невдач.
З решток 123-ї бригади вони зліпили батальйон і перекинули його в район на захід від Вугледара. Крім того, вони взяли єдиний механізований батальйон зі складу 128-ї гірсько-штурмової бригади (на той час ця частина дислокувалася на півдні Запоріжжя) і розмістили його між позиціями "123-ї бригади" та ЗСУ, зокрема на північ і захід від Вугледара.
Сподіваюся, читачі з розумінням ставляться до того, що ми не завжди можемо показати позиції підрозділів ЗСУ такими, якими вони є насправді. У випадку з цією картою, зробленою приблизно 20-21 жовтня, ніякої 58-ї бригади в позначеному районі не було: насправді механізований батальйон 128-ї гірсько-штурмової бригади тримав оборону вздовж лісосмуги, що тягнулася зі сходу на захід, на північ від синього квадрата, що позначає "58-му бригаду", а "123-я бригада територіальної оборони" – тобто батальйон, зібраний з частин трьох її батальйонів, – перебувала на правому/західному фланзі, захищаючи південні підступи до Шахтарського.
Здалеку – насправді з їхніх штабів у Києві (і з моніторингу різних "карт війни", які широко доступні вам, шановні читачі, у соціальних мережах) – це, безумовно, виглядало "добре". В дійсності жоден з підрозділів, що стоять на цій ділянці фронту, не отримав ані мін, ані FPV-дронів, і всім довелося самотужки (без жодної підтримки ззовні) вибудовувати нову лінію оборони. Щоб "розставити всі крапки над "і", штаб ОТУ "Хортиця" – рівень командування, відповідальний за координацію всіх цих підрозділів – не зробив нічого для координації.
Чому генерали такого рівня повинні дбати про виконання своєї роботи там, де нікому не було діла до того, що вони не виконували свою роботу протягом останнього року? (До речі, переконатися, що штаб ОСГ "Хортиця" виконує свою роботу, було б роботою командувача, українських сухопутних військ/армії та командувача ЗСУ…).
Результат: після двох тижнів ретельної польової розвідки росіяни атакували непідготовлену, ненавчену і погано оснащену "123-ю бригаду" (читай: один батальйон, зліплений з трьох) в районі Шахтарського, і, яка несподіванка, – прорвали оборону, а потім зайшли в тил механізованому батальйону 128-ї бригади і знищили його. З 440 бійців ЗСУ, оточених таким чином, живими вийшло, мабуть, 150, і то не вистачало буквально всього: навіть пілоти БПЛА та мінометники цього підрозділу полягли, відстрілюючись від росіян з РПГ, автоматів та ручних гранатометів.
Що ж зробили "Сирський і друзі" цього разу?
Вони дали дозвіл на публікацію "вражаючих" відео, на яких розкидані танки і позиції 128-ї "підривають росіян", хоча насправді вони були відрізані й відчайдушно стріляли по росіянах, які проїжджали повз них і наступали в їхній тил. Вони не пояснили громадськості, що сталося: жодного слова про власні помилки, недбале ставлення до обов'язків і невдале командування. Вони також не відправили на місце події неушкоджену бригаду. Не відправили. Як завжди, вони відреагували наказом про абсолютно безглузді контратаки "для відновлення втрачених позицій", латаючи лінію фронту все новими і новими розрізненими батальйонами з майже десятка різних бригад.
Не можу не зробити висновок: один з "найдивовижніших виступів" українських генералів, принаймні з часів Бахмутської битви, полягає в тому, що вони постійно скаржаться на те, що у них "немає військ", коли мова йде про те, щоб вчасно вжити заходів.
Але ж вони "мають війська" – коли вже надто пізно…?
Захоплююче.
До речі, як і перед цією катастрофою, коли нова лінія оборони встановлювалася далі на північ, ні Генштаб, ні штаб ОСУВ "Хортиця" не подбали ні про забезпечення підрозділів, що кинулися на місце події, необхідними мінами і FPV-дронами, ні про координацію між ними: що б не привезли з собою батальйони, які прибували на нову лінію на південь від річки Сухі Яли, це було те, що вони могли використати для боротьби з росіянами, що наступали. І більше нічого. Результат був простий: усім батальйонам довелося суворо обмежити витрати боєприпасів. Настільки, що більшість обмежувалися 4-10 артилерійськими снарядами, можливо, 20 мінометними мінами (якщо такі були) і 4-6 FPV на день. І, як завжди, координація покладалася на їхніх командирів. Наприклад: покинуті відповідальними за них генералами, вцілілі бійці знищеного механізованого батальйону 128-ї згуртувалися і, у співпраці з тим, що залишилося від 72-ї механізованої – організували нову лінію оборони між Максимівкою і Богоявленкою. Це було просто дивом (звісно, завдяки значній тактичній некомпетентності росіян), що вона "протрималася" протягом наступного місяця…
Звісно, ЗСУ "будували нову лінію оборони", але глибоко в тилу, далі на північ (південніше Курахового), а не вздовж річки Сухі Яли. Будівництвом лінії оборони вздовж річки Сухі Яли мали займатися всі розрізнені батальйони, які були перекинуті на місце події. До того ж, що вже стало звичним для цього сектору: ця лінія оборони не була захищена мінами.
Їх не було – тому що за три роки війни Зеленський і Єрмак, а також їхнє Міністерство оборони, не кажучи вже про Сирського з товаришами, все ще не можуть налагодити виробництво мін в Україні…
3. Кінцевим результатом двох вищеописаних невдач Сирського і товаришів стало те, що тепер 79-та механізована бригада – підрозділ, який так успішно обороняв район на південь від Мар'їнки протягом року – раптово виявився не лише "голим" на південному фланзі: навіть його тил опинився під загрозою російського наступу з півдня. Праворуч і з тилу не було нічого, що могло б його убезпечити. Не дивно, що їй довелося відходити все далі на захід: від Катеринівки до Іллінки, від Іллінки до Романівки, від Романівки до Ганнівки…
А через те, що 79-та мала відходити, мала відходити 33-тя мехбригада, яка так добре тримала оборону південно-східних підступів до Курахового; а через те, що 33-тя мехбригада мала відходити, мала відходити і 46-та повітряно-десантна (яка захищала Курахове) (про що ми писали минулого тижня)…
Просто ідеально. Точно за російським планом. Яким же несподіваним є висновок, що Сирський та його друзі переконані, що всі "червоні стрілки" на їхніх картах позначають їхні, а не російські підрозділи…
Більше того: Сирський і друзі настільки некомпетентні, що навіть не змогли належним чином скоординувати цей відхід. Близько двох тижнів тому вони не повідомили 79-ту повітряно-десантну, що 33-я мехбригада була змушена вийти з Дальнього, і таким чином росіяни відрізали батальйон, наступаючи з Дальнього в південному напрямку, на Успенівку. Потрібне було втручання двох інших українських батальйонів, щоб вивести оточений батальйон 79-ї (права "синя стрілка" на карті нижче) з оточення…
Зверніть увагу: Сирський з товаришами навіть не відреагували. Координувати операцію з визволення оточеного батальйону 79-ї бригади мали місцеві командири. Коли славні генерали таки відреагували, то лише через тиждень після того, як все це сталося, і то у вигляді звинувачень "журналістів та соціальних мереж" у тому, що вони повідомили про оточення військ ЗСУ в Ганнівці та Успенівці…
Точно за гаслом: якщо вчасно не повідомили, то цього не було, а якщо щось і було, то винні не генерали, які командують, а хтось інший…
4. Тепер настає "IV акт"…
Як завжди, коли некомпетентні генерали залишаються на своїх посадах, їхній некомпетентності немає кінця: вони просто продовжують лажати. І так, Сирський та його друзі продовжували лажати при кожній нагоді. Звісно, як повідомлялося близько тижня тому, Сирський дійсно звільнив одного зі своїх приятелів, але того, хто розвалював Покровськ. Однак він не "пішов у відставку", не звільнився, як мав би (і то вже кілька місяців тому): отже, практика розкручування провалів, а потім брехні ЗСУ та українській громадськості (не кажучи вже про Зеленського і Єрмака) –продовжилася.
…з неминучими наслідками.
Я впевнений, що багато хто підкреслить, що не Сирський та його друзі винні в успіху російського штурму Нового Комару, що на північ від Великої Новосілки, минулого тижня. І, без сумніву, можна навіть сказати, що це було просто поєднання гарного російського планування і слабкого місця в лініях ЗСУ. Однак холодний факт залишається фактом: за все відповідає Сирський. Він не тільки здійснює загальне командування ЗСУ, але й несе відповідальність за результати власних дій і дій своїх підлеглих.
… але також і за власну бездіяльність, помилки та провали.
Окрім захоплення Нового Комару, протягом наступних днів ВКС систематично знищували всі мости через річку Мокрі Яли: меандр річки (з боку Волновахи) у північному/північно-західному напрямку, повз Велику Новосілку.
Таким чином, росіяни відрізали всі підрозділи ЗСУ, дислоковані на правому/східному березі річки Мокрі Яли, від підконтрольної Україні території на захід і північ: у Благодатному та Макарівці.
Згодом росіяни атакували і захопили Благодатне. Цим самим, і як зазначено у вчорашньому вступі до звіту Дональда Гілла, вони відрізали підрозділи ЗСУ і в районі Макарівки.
Це сталося вже чотири дні тому. Звісно, підрозділ ЗСУ, про який йде мова, за цей час встиг вирватися в район Великої Новосілки, але йому довелося залишити там багато техніки і боєприпасів.
Більше того, як і майже в кожному подібному випадку за останні три місяці, "Сирський і партнери" реагували і продовжують реагувати точно так само, як і раніше. Спочатку вони замовляють (абсолютно безглузді) "контратаки для відновлення втрачених позицій", потім звинувачують тих, хто повідомляє про результати їхніх власних промахів і помилок на публіці. В даному випадку звинувачують і DeepState, і святих Петра і Павла, і кого завгодно… Ситуація дійшла до того, що Юрій Бутусов спробував стати "посередником"…
В чому суть?
Главком/Сирський і друзі брешуть, звинувачуючи DeepState в тому, що вони повідомили про оточення підрозділу ЗСУ в Макарівці. Можливо, його вже немає, але це не означає, що воно не було ще три-чотири дні тому.
DeepState може бути відповідальною перед собою, українською та іноземною громадськістю, але вона не є відповідальною перед купкою некомпетентних генералів. Як і Бутусов, вона, безумовно, несе відповідальність перед Україною та її народом за те, щоб не розкривати "занадто багато" про нинішню ситуацію. Не дивно, що організація займається самоцензурою і відкладає оприлюднення різної інформації знову і знову. Однак DeepState не керує ЗСУ і не керує цією битвою: не через його помилки війська ЗСУ потрапили в оточення у Вугледарі, потім на південний схід від Шахтарського, потім у Ганнівці та Успенівці, а потім у Макарівці. Все це сталося тільки і виключно через некомпетентність Сирського і товаришів.
Нарешті, робота команди, яка відповідає за присутність DeepState у соціальних мережах, не полягає в тому, щоб прикривати некомпетентність і, як наслідок, невдачі Сирського і товаришів.
Я вказував, принаймні ще в середині жовтня (див. "Країна мрій" частина перша та частина друга), на те, що Зеленський і Єрмак, а особливо Сирський і друзі повинні піти. Незалежно від того, якими є відповідні закони і правила в Україні: всі вони повинні залишити свої посади і бути замінені. Прямо зараз. Негайно і без жодних вагань.
Можливо, мої колеги в Україні не можуть сказати це так само чітко, як я: їхня – Зеленського і Єрмака, Сирського і товаришів – некомпетентність, їхні помилки і повний хаос, в який вони кидають всю ДПСУ, – це виключно їхня провина. Більше нікого. Вони відмовляються вчитися на власних помилках, вони відмовляються переглядати власні дії, вони відмовляються реформувати країну, її управління та збройні сили, вони відмовляються навіть визнавати власні помилки і весь час звинувачують когось іншого, а отже: вони не на своєму місці. Вони не "лідери", а дві банди некомпетентних людей, яким бракує ідей і рішень (а найчастіше вони взагалі не здатні діяти, поки не стало надто пізно).
Вони всі повинні піти. І чим швидше, тим краще.
Саме так, як і "передбачалося" (якщо хочете), нагальність заміни і Зеленського з Єрмаком, і Сирського з товаришами постійно зростає. Тому що саме люди, які перебувають у їхньому підпорядкуванні, люди, за яких вони несуть відповідальність, платять найвищу ціну за їхні помилки – тоді як персонажам, про яких ідеться, на це начхати. Якщо є сумніви, то майте на увазі: відколи я написав і опублікував "Країну мрій", ЗСУ – лише у чотирьох вищезгаданих випадках – втратили еквівалент повністю укомплектованої механізованої бригади за чисельністю особового складу і технікою. Протягом двох місяців. Це ситуація, в якій не врятує жодна "допомога західних союзників" (якою б жалюгідно недостатньою вона не була), і в якій не мають значення ні "НАТО", ні "поляки", ні "росіяни", ні "корейська війна", ні будь-які інші безглузді виправдання, які я чув останніми тижнями і місяцями. Це також рівень втрат, який не може витримати жодна збройна сила, що воює в умовах, в яких доводиться воювати ЗСУ.
Це має припинитися негайно, раз і назавжди, і єдиний спосіб це припинити, це щоб ті, хто за це відповідає, пішли. Хутко і без жодних виправдань.