Колишній міністр закордонних справ Литовської Республіки Габріелюс Ландсбергіс у колонці для Politico порівнює фермерів європейських країн, які виступають за обмеження української агропродукції на ринку ЄС, з індиками, які голосують за Різдво і будуть запечені до свята. Фермери вимагають гарантій та компенсації. Ефективним і справедливим способом досягнення цього є прийняття України до складу ЄС як повноправного члена, наголошує європейський політик.
Після повномасштабного вторгнення росії одним із перших заходів допомоги Україні з боку Заходу стало надання їй фактичного доступу до єдиного ринку ЄС. Таким чином, блок міг стимулювати вкрай необхідний грошовий потік і підтримати українські компанії протягом жорстоких років війни, пише Габріелюс Ландсбергіс у Politico.
Проте, незважаючи на триваючі бойові дії, ця надзвичайна міра була скасована 6 червня 2025 року. Зараз українські підприємства ризикують втратити мільярди.
Щоб пом'якшити удар, Європейська комісія запропонувала більш щедрі квоти, ніж ті, що діяли до війни. Але в Європі є голоси, які виступають проти навіть цього: під тиском фермерів, які вимагають захистити їх від українського імпорту, міністри сільського господарства Болгарії, Угорщини, Польщі та Словаччини нещодавно випустили спільну декларацію, в якій закликали Комісію відмовитися від своїх планів щодо розширення угод про вільну торгівлю з Україною та повернутись до довоєнного рівня протекціонізму.
Якщо ця пропозиція буде реалізована, це означатиме короткострокове збереження вищих цін для фермерів ЄС, які вирощують певні культури, а також можливість для цих урядів проголосити свої героїчні зусилля проти несправедливого Брюсселя. Звісно, я цілком розумію, чому політики на національному рівні реагують на вимоги своїх фермерів, але мені здається, що саме фермери втратять найбільше, якщо їхні вимоги будуть задоволені.
Зусилля з метою все більшого "відчуження" України лише послаблять здатність країни захищати себе. А якщо Україна впаде, наступний крок росії, безсумнівно, буде негативним для ЄС, і особливо негативним для фермерів Східної Європи.
Зважте на те, що якби путін вторгся на схід ЄС, то першими, чиє життя було б зруйновано, а майно вкрадено, стали б фермери. Вони живуть ближче до кордону, а дороги до великих міст проходять прямо через їхні землі.
Не забуваймо, що в перші дні війни саме українські фермери витягали зі своїх полів знищені танки. А тепер погляньте на стан ферм Донбасу: бомбардовані, забруднені, отруєні, затоплені, вкриті оптоволоконними кабелями від дронів, позбавлені дерев і дикої природи, повні мін і під загрозою передачі Кремлю "заради миру".
Якби я був фермером, я б вважав будь-яку війну в радіусі 1000 кілометрів безпосередньою загрозою для виживання моєї родини та бізнесу. І я б вимагав від свого уряду зробити все, що в його силах, щоб фінансувати та озброювати захисників.
Міські жителі, зі свого боку, можуть вважати, що достатньо дбати про оборону своєї країни і зосередитися на тому, щоб не допустити ворогів до своїх кордонів. Я розумію таку точку зору – особливо якщо кордон знаходиться далеко, залишаючи психологічну буферну зону. Крім того, міста традиційно стають фортецями в часи війни, захищаючи тих, хто втікає з розграбованих полів.
Логічно, що селяни хочуть якомога більше підтримати захисників України, щоб танки путіна зупинилися за сотні кілометрів, а не за сотні метрів. Я припускаю, що ніхто не хоче залишатися в селі, чекаючи, поки власна армія врятує їх від долі Бучі.
І все ж, саме на цьому базується теорія "це не наша війна" – що реагувати на агресію слід лише тоді, коли її вже неможливо зупинити, тобто після того, як вона вже почалася. А коли агресія починається, вона, як правило, першою вражає фермерів країни, що зазнала вторгнення, навіть якщо її уряд витратив значні кошти на оборону.
Щоб захистити "кожен сантиметр" своїх сільськогосподарських угідь, країна повинна проєктувати свою силу далеко за межі своїх кордонів, ймовірно, за допомогою мережі вірних союзників, не чекаючи, поки ворог з’явиться перед її очима. Болгарським, угорським, польським і словацьким фермерам найбільше потрібні великі військові сили, які воюють і гинуть за них за сотні кілометрів на схід, щоб їхні власні ферми не ризикували стати непридатними для використання через війну.
І яке щастя! Саме це вони вже мають в Україні. Тож, можливо, Комісія повинна запитати, чому вони мають діяти проти щедрих постачальників їхньої безпеки?
Особливо обурливим твердженням міністрів сільського господарства є те, що продукція України повинна бути виключена з ЄС, щоб захистити інтереси "прифронтових держав-членів". Як литовець, я згоден, що інтереси "прифронтових" країн повинні бути пріоритетними, але я думаю, що нас більше ніж чотири. Я також сказав би, що національні інтереси всіх "прифронтових" країн збігаються. Ми, більше ніж будь-хто інший, виграємо від якнайшвидшої перемоги України та подальшого зміцнення системи, заснованої на правилах, яка дозволяє нашим меншим країнам існувати в мирі.
Крім того, проста правда полягає в тому, що жодна з наших країн поки що не є прифронтовою.
Ми не повинні красти славу у тих, хто насправді воює. Україна є єдиною справжньою прифронтовою країною, і якщо путіна не зупинити там, існує велика ймовірність, що він продовжить свою діяльність деінде – хоча, ймовірно, не в жодній з чотирьох країн, які щойно заявили про свій статус "прифронтових". Насправді, згідно з найнадійнішими оцінками, моя країна має набагато більше шансів стати державою на передовій, ніж, скажімо, Угорщина.
Тому я хотів би висловити свою тверду солідарність з тяжким становищем небомбардованих фермерів Болгарії, Угорщини, Польщі та Словаччини. Я хочу допомогти захистити їхній бізнес від краху. Мої інтереси збігаються з їхніми. Ми маємо спільного ворога. І я не хочу, щоб вони шкодували про те, що віддали перевагу короткостроковим доходам над середньостроковим існуванням.
На мій погляд, для фермерів, і для всіх інших, просто має більше сенсу, якщо Україна буде прийнята до ЄС і ставитимуться до неї як до друга і рівного, а не відштовхуватимуть як аутсайдера.
Фермери, що цілком зрозуміло, вимагають гарантій і компенсацій, щоб забезпечити плавний перехід до взаємовигідного результату. І я цілком погоджуюся, що саме так і має бути. Проте, і я впевнений, що Комісія це розуміє – ефективний і справедливий спосіб досягти цього – прийняти Україну як повноправного члена ЄС.
Окрім надання готової платформи для переговорів, чи не було б величезною перевагою для національної безпеки мати Україну повністю інтегрованою і на нашому боці? Хіба фермери Східної Європи не хочуть якнайтіснішого союзу з країною, яка не допускає московитів на їхню землю? Чи не варто їм, можливо, попросити свої уряди прискорити переговори про вступ України в ЄС і надіслати більше боєприпасів?
Включення України до складу ЄС не означає наближення війни, а означає просування ваги та фінансової сили ЄС на схід, до фактичної лінії фронту, підтримку тих, хто захищає наші дамби від підриву, утримання жахів війни якомога далі від нас і допомогу в забезпеченні того, щоб жодна з країн східного флангу не стала державою на лінії фронту.
Якщо небомбардовані фермери Східної Європи вирішать зробити слабшою Україну, вони ризикують стати індиками, які голосують за Різдво.
Джерело: Politico