Едвард Лукас у колонці для британської The Times закликає британців брати приклад зі скандинавських і балтійських союзників, які мобілізують цивільне населення і роблять службу престижною. На його думку, кожен британець має відігравати свою роль у захисті країни, адже безтурботні часи і відчуття визначеності відійшли в минуле. Ба більше, він вважає, що час для підготовки давно минув, а країна стрімко наближається до реального зіткнення.
По всій Північній Європі союзники готуються до тривалої війни. Хай би що сталося в Україні (не кажучи вже про Іран) і хто б не прийшов на зміну путіну (і Трампу), безхмарна визначеність, що панувала в минулому, пішла в небуття. Ці країни розуміють: росія – це хронічно буйний сусід, а це означає постійний, невпинний саботаж і підривну діяльність нижче порогу відкритої війни. Крім того, це потребує і справжньої військової оборони та стримування – на той день, коли завиють сирени.
Тим часом Британія мовчить і в буквальному, і в переносному сенсі. У 1992 році вона демонтувала мережу сирен Handel (систему оповіщення про повітряну небезпеку Міністерства внутрішніх справ) разом із Королівським корпусом спостерігачів, який стежив за ворожими літаками (нині – дронами), та більшістю інших засобів захисту батьківщини. Від тероризму Британія й досі захищається доволі ефективно – поєднуючи прослуховування та стеження, кримінальне судочинство, державні служби й "повідомлення" (пропаганду). Тепер слід застосувати такий самий комплексний підхід і до загроз національній безпеці з боку ворожих держав – причому фактично з нуля і в шаленому темпі.
Корисні орієнтири містяться у доповіді фахівчині з безпеки Елізабет Бро, опублікованій незалежною Національною комісією з питань готовності. У ній аналізуються уроки, які ми могли б засвоїти від краще підготовлених союзників: Норвегії, Швеції, Данії, Фінляндії та Естонії.
Достатньо згадати важливість і водночас вразливість енергомережі – про це українці знають не з чуток. Неоспівані герої цієї війни – ремонтні бригади, які усувають наслідки ударів російських дронів і ракет. Але їхні колеги в безтурботних західних країнах налаштовані лише на боротьбу зі стихійними лихами, а не з цілеспрямованими атаками.
У 2024 році Швеція почала формувати цивільний резерв під назвою "1000 героїв для квітучої Швеції" – з електриків, яких навчатимуть аварійно-відновлювальних робіт. За основу взято національний реєстр із 45 000 ліцензованих електриків. Охочі заповнюють анкету, після чого їм можуть повідомити, що їх розглядають для служби в цивільній обороні. Близько десятої частини оскаржує це рішення, інші записуються добровільно. Не менш важливими для забезпечення нормального функціонування суспільства в кризовій ситуації вважаються представники ще 19 визначених професій – зокрема, працівники ритуальних служб і стоматологи. Швеція також поширює військовий призов на цивільну службу, прагнучи на першому етапі підготувати додаткові 16 000 пожежників.
Показовим тут є питання престижу. Хоча Швеція й Норвегія мають загальний військовий призов, на практиці він вибірковий. Торік Норвегія взяла кожного шостого із 60 000 18-річних (юнаків і дівчат), які підлягають призову. Швеція ще вибагливіша – бере лише кожного восьмого. Подібно до омріяного стажування у відомій британській компанії під час "року перерви", військова служба в цих країнах – це рядок у резюме, що відкриває двері, а не перерва в кар'єрі.
Але й це лише початок. Чверть норвезьких призовників, наприклад, вступає до збройних сил після 12-місячної служби. Ще чверть поповнює військовий резерв. Решту приписують до 40-тисячного Heimevernet (територіальної оборони). Всупереч комічному образу самооборони у британському серіалі "Татусева армія", це престижний четвертий рід збройних сил.
У Литві резерв включає незалежну добровільну національну гвардію – Союз стрільців чисельністю 18 000 осіб, до якого нині входять і жінки. Його члени можуть виконувати як бойові, так і цивільні завдання – від партизанської боротьби проти загарбника до кібербезпеки та протидії інформаційним операціям. Значну частину спорядження вони купують власним коштом; охочих вступити – черга. Ці зусилля, що передбачають цілорічні вишколи у вихідні та вечорами, зміцнюють і соціальну згуртованість. Мій литовський знайомий – відомий учений, який спеціалізується на протидії російським брудним іграм. Доглядач місцевого парку служить із ним в одному підрозділі. За його словами, це повчально для обох.
Єдині британські аналоги – крихітні елітні підрозділи. Один із них – маловідоме резервне формування "лише за запрошенням" для капітанів промисловості. Засноване після логістичного хаосу Кримської кампанії 170 років тому й спочатку назване "Корпусом інженерних і залізничних штабів", воно налічує понад 100 членів із 60 великих організацій, які надають експертизу в сфері роботи з даними, зв'язку та високотехнологічних напрямів. Книга, опублікована минулого місяця його командиром, полковником Гарі Салліваном, "Служити, коли прийде час", привідкриває завісу над непомітним світом того, що нині називається просто Штабним корпусом. Ще одна гідна пошани й маловідома організація – жіночий Королівський корпус добровольців (FANY – Кавалерія першої медичної допомоги), що налічує 150 осіб. Серед його цивільних і військових спроможностей – "несення вахти, забезпечення стійкості, лідерство і командна робота". Ще глибше в тіні – резервні підрозділи військової розвідки та 77-ма бригада армії, до складу якої входять кадрові й резервні військовослужбовці, що спеціалізуються на психологічній війні.
Та всього цього – ані вшир, ані вглиб – недостатньо. Як тимчасовий захід Міністерство оборони зараз поспіхом намагається відшукати десятки тисяч ветеранів. Теоретично ті, кому ще немає 55 років, зобов'язані за потреби знову стати до лав. На практиці більшість із них недосяжна. "Єдиний контакт, який армія має для мене, – це мій перший лікар загальної практики після демобілізації", – похвалився мені один колишній офіцер британської армії. Та йому не варто так радіти. Податкова служба та деякі інші державні органи вміють дуже добре знаходити людей. Міноборони також хоче підвищити вікову межу до 65 років і знизити поріг для мобілізації – з "національної небезпеки, надзвичайного становища або нападу на Велику Британію" до "воєнних приготувань".
Гарна думка, але запізніла. Варто поглянути на заголовки новин, і стає зрозуміло: ми вже минули етап "простих приготувань" і на всіх парах мчимо назустріч справжній війні.
Джерело: The Times