Науковий співробітник Університету Осло в Норвегії Фабіян Гоффманн розмірковує над історією, невдачами та майбутнім ракетобудівної галузі України. А відтак – над майбутнім війни.
Українська ракетна промисловість пройшла кілька різних етапів з 2014 року: від скромних пострадянських можливостей і проблемних довоєнних програм до імпровізацій у воєнний час, залежності від іноземних поставок і тепер амбітних спроб налагодити власне виробництво.
Цей шлях не був ані прямим, ані гладким: на нього впливали втручання росії, обмеження західних поставок, внутрішній політичний тиск та зміни у виробничих потужностях. Станом на 2025 рік Україна має різноманітний, але все ще недосконалий арсенал далекобійних засобів ураження, основу якого становлять легкі дрони та міні-крилаті ракети, здійснюються нові зусилля з метою додати до нього більш важкі ракетні системи.
Ця публікація є спробою зробити попередню оцінку еволюції ракетної промисловості та програм України від довоєнного періоду до сьогодення.
2014-2022: Довоєнна ракетобудівна промисловість України
На початок 2022 року Україна зберігала реальні, але нерівномірні можливості у ракетній сфері, що базувалися на радянських конструкторських і виробничих центрах "Південному" та "Південмаші", доповнених КБ "Луч" для ракетних систем більшої дальності.
Конкретні результати були, але в обмежених масштабах: у 2018 році на озброєння була прийнята керована 300-мм ракета "Вільха", серійне виробництво якої почалося в 2019-му, а берегова протикорабельна крилата ракета Р-360 "Нептун" була поставлена ВМС України в березні 2021 року, ймовірно, лише досягнувши початкової боєготовності перед війною. Програма створення балістичної ракети малої дальності "Грім-2" (експортна версія – "Сапсан") залишалася в стані тривалої розробки з невизначеним фінансуванням і термінами.
Структурні обмеження української ракетної промисловості були значними: глибока історична залежність від російських компонентів і ринків, різко перервана після 2014 року й лише частково заміщена до 2022-го. Водночас залишалися й переваги – кваліфіковані кадри, спадкові виробничі потужності, зростання внутрішнього попиту після 2014 року та початковий інтерес до експорту, як-от переговори з Індонезією щодо "Нептуна" у 2021 році.
2022: Ракетобудівна промисловість України під ударом
Проблеми української ракетної галузі посилилися після початку війни. росія, ймовірно, здійснила в перші місяці цілеспрямовані удари для її руйнування, хоча подробиці залишаються неясними.
Один підтверджений випадок – удар ракетою по заводу "Південмаш" у Дніпрі в листопаді 2022 року, де вироблялися серед іншого ракетні двигуни та рідке паливо. Також повідомлялося про атаки на інфраструктуру, пов’язану з програмою "Грім-2", зокрема по заводу з виробництва твердого палива в Дніпрі, що спричинило затримку реалізації програми.
У хаосі війни та жорсткій конкуренції за обмежені ресурси розширення ракетної промисловості стало серйозним викликом. Поточні програми, як "Грім-2", ймовірно, перетворилися на форсовані проєкти, покликані якомога швидше створити боєздатну ракету.
Україна також, вочевидь, майже одразу почала нарощувати виробництво та модифікувати "Нептун" для ударів по наземних цілях. Потоплення крейсера "Москва", яке стало результатом влучання двох "Нептунів", підтвердило його ефективність на морі, але це автоматично не означало такої ж ефективності на суші.
Інформація про систему наведення початкового Р-360 "Нептун" залишається неоднозначною. Незрозуміло, чи була вона оснащена супутниковим приймачем, чи повністю покладалася на інерційний вимірювальний прилад для наведення на середній ділянці траєкторії, перш ніж активний радіолокаційний пошуковик перебрав управління на фінальному відрізку. Якщо вона не мала супутникової навігації, то одним із першочергових завдань, ймовірно, було інтегрування стійкого до перешкод GPS-приймача, можливо, разом із встановленням термінального датчика, оптимізованого для наземних атак.
У будь-якому випадку, підтверджене застосування "Нептунів", адаптованих під удари по суші, відбулося лише в серпні 2023 року, що свідчить: модифікація вимагала часу. Водночас є теорія, що для удару по авіабазі Саки у серпні 2022-го могли використовуватися ракети "Нептун" та/або "Грім-2", але це лишається непідтвердженим.
2023-2024: Формування незалежних ударних спроможностей
Українська ракетна промисловість не демонструвала значних проривів між лютим 2022-го та травнем 2023-го. Чи було це наслідком російських ударів, браку фінансування, структурних проблем чи поєднанням всіх чинників – сказати складно.
Справжня спроможність для нанесення ударів звичайною зброєю на великі відстані з’явилася лише у травні 2023 року, коли Україна отримала від Британії крилаті ракети Storm Shadow, а в липні – французькі SCALP-EG. Британія, ймовірно, поставила 200-300 ракет кількома партіями, Франція – спочатку близько 50. Італія надала аналогічну кількість зі своїх запасів, хоча це було підтверджено лише значно пізніше.
Наприкінці року Україна, здається, відновила зусилля з розширення власної ракетної та дронової промисловості, цього разу з більшою рішучістю та, ймовірно, із кращим фінансуванням. Це рішення, ймовірно, було обумовлене сукупністю щонайменше чотирьох чинників:
- успіх ударів Storm Shadow/SCALP-EG. Крім того, приблизно в середині 2023 року перший серійний дрон дальної дії України, UJ-26 Бобер, також був успішно випробуваний;
- розуміння, що європейська підтримка ударів великої дальності не буде безстроковою через вичерпання наявних арсеналів у Західній Європі, а також рішення не відновлювати великомасштабне виробництво ракет у Франції та Великій Британії;
- зростаюче усвідомлення того, що Німеччина не постачатиме ракети Taurus KEPD 350;
- розуміння, що ракети, поставлені Заходом, ймовірно, завжди будуть супроводжуватися обмеженнями щодо цілей та суворим наглядом (підтверджує підхід адміністрації Байдена до поставок ATACMS на той час).
В результаті Україна розпочала амбітну програму далекобійного озброєння, зосередившись переважно на вітчизняних виробниках. Коли Україна зверталася до іноземних, вона покладалася на стартапи та компанії, що швидко розвиваються. Одним із прикладів є нідерландська фірма Destinus, яка постачала БПЛА великої дальності LORD та міні-крилаті ракети Ruta.
2024-2025: Масштабування виробництва легких ракет і дронів великої дальності
Наприкінці 2024 року ця програма почала давати результати: Україна змогла виробляти або отримувати значну кількість міні-крилатих ракет і дронів великої дальності різних типів та мала чіткі плани подальшого нарощування цих програм протягом 2025 року.
Станом на серпень 2025 року Україна використовує низку далекобійних дронів, серед яких AN-196 "Лютий" (який іноді називають найуспішнішим безпілотником дальньої дії), FP-1, UJ-26 "Бобер" та AQ 400 "Коса". Доповненням є міні-крилаті ракети – згадана вище "Рута" або українська "Пекло".
Ці засоби об'єднує те, що вони є порівняно легкими. Хоча вони мають велику дальність, яка часто дорівнює або навіть перевищує західні аналоги, Україна не поєднує її з істотною вантажопідйомністю або високою швидкістю.
Наприклад, більшість зазначених систем несуть боєголовки вагою менше 100 кг, іноді лише 10-20 кг, і рухаються зі швидкістю до 600 км/год (при цьому міні-крилаті ракети значно швидші за дрони великої дальності). Для порівняння: Storm Shadow/SCALP-EG доставляє боєголовку у 450 кг на відстань 560 км, зберігаючи високу дозвукову швидкість (800-900 км/год).
Це безпосередньо впливає на летальність українських ракетних і безпілотних ударів. Низька кінцева швидкість обмежує проникність боєголовки, знижуючи її здатність проникати глибоко в споруду перед детонацією і тим самим зменшуючи руйнівний ефект, а мала маса заряду зменшує зону ураження та полегшує відновлення після удару.
У результаті удари українських дронів і легких ракет здатні порушувати роботу російських військових об’єктів та пошкоджувати критичну інфраструктуру, особливо газові та нафтові підприємства, але рідко призводять до повного знищення.
Водночас останніми тижнями, коли Україна відновила масштабні атаки на російські НПЗ, навіть легкі системи іноді завдавали значних збитків, особливо у випадках масованих атак чи коли вибухи спричиняли масштабні пожежі. Протен відсутність масового важкого ракетного комплексу з великою дальністю, високою швидкістю та потужною боєголовкою залишається відчутним недоліком.
2025–?: Вступ у еру важких ракет
Ексклюзивна ставка України на легкі ракети та дрони дальньої дії після вичерпання запасів важчих західних ракет стала тим контекстом, в якому минулого тижня було сприйнято новини про крилату ракету FP-5 "Фламінго".
Якщо "Фламінго" справді відповідатиме заявленим виробником технічним характеристикам (дальність 3000 кілометрів, боєголовка 1150 кілограмів) і зможе вироблятися у великих обсягах, це стане першою важкою ракетною системою, розробленою та виробленою в Україні.
Втім, з моменту презентації ракети з’явилося кілька повідомлень про виробника Fire Point, які радять бути обережними щодо зрілості та масштабованості програми. Зокрема, у п’ятницю було оприлюднено інформацію про розслідування корупції стосовно Fire Point. Тому її агресивна маркетингова кампанія могла бути частково або повністю спробою відволікти увагу, хоча це складно оцінити ззовні.
У будь-якому випадку, "Фламінго" свідчить про ширшу тенденцію, що почалася ще до її появи і неминуче триватиме далі, незалежно від того, чи стане ця ракета основною для України.
Тривають роботи й над іншими системами. Зокрема, повідомляється, що ракета малої та середньої дальності "Грім-2" (або її похідна) пішла у серійне виробництво у червні 2025 року. Хоча відтоді про неї мало що чутно, крім заяв росії про знищення у серпні кількох виробничих об'єктів, пов'язаних з "Грім-2". 25 серпня Україна представила "Довгий Нептун" – ракетну систему з дальністю 1000 кілометрів на основі Р-360 "Нептун". Паралельно триває робота над крилатою ракетою наземного базування "Коршун", створеною на базі застарілої радянської технології Х-55 (та Х-555). Хоча її точні характеристики невідомі, вона, ймовірно, зможе доставляти 480-кілограмову боєголовку на 700-1000 кілометрів, а то й значно більше.
Інакше кажучи, Україна має вибір. Незалежно від того, чи є "Фламінго" лише маркетинговим ходом, чи реальною ракетою, вона ілюструє загальну динаміку розвитку української ракетної промисловості у 2025 році, яка прагне доповнити свої легкі ракети та дрони системою важчого класу.
Коли така ракета надійде на озброєння, можна очікувати зростання інтенсивності та руйнівної сили ракетної війни України, особливо проти стратегічних цілей. Водночас із нарощуванням виробництва частка бюджету, що виділяється на засоби дальнього і глибокого удару, лише зростатиме. Вже є ознаки того, що витрати досягли рівня, який стає надто важким для бюджету України. Це робить пряму фінансову допомогу європейських партнерів для програм України з розробки БПЛА і ракет великої дальності дедалі важливішою.
Джерело