Колумніст британської The Times та експерт Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас як завше має рацію. Він змальовує невтішну картину можливого нападу росії на країни НАТО. Адже саме зараз, коли на чолі США стоїть Трамп, який повсюдно сіє хаос та безлад заради власного збагачення, Альянс слабкий. Тож чи чекатиме росія, поки країни НАТО підготуються до захисту без участі США?
Вкажіть російський напад на НАТО, і люди насміхатимуться. За більш ніж три роки триденної війни путіна в Україні його війська досягли обмеженого прогресу, причому величезною ціною. Повне відновлення російської армії після припинення вогню займе роки. Її економіка, що розхитується, менша за італійську. У листі до цієї газети минулого року сер Тоні Брентон, колишній посол Великої Британії в росії, сказав, що кремлівські інсайдери знали, що прямий виклик НАТО стане для них "неминучою катастрофою". "Таллінну й Варшаві загрожує така ж небезпека, як і Місяцю", – написав він.
Я регулярно відвідую ці та інші міста поруч з воюючою Україною (Брентон каже, що не відвідував). Люди там не поділяють його поглядів. Литовська столиця, Вільнюс, щойно оприлюднила план евакуації для своїх 540 000 мешканців. Кордон з Білоруссю, військовою сатрапією росії, знаходиться лише за 35 км. У новій книзі, опублікованій в росії зі схвальною передмовою тамтешнього міністра закордонних справ Сергія Лаврова, стверджується, що Литва є штучною державою, якою керує русофобська нацистська кліка: саме така мова використовується для виправдання вторгнення в Україну.
Ці країни турбує не стільки повномасштабна атака, скільки захоплення територій або подібні вибрики в поєднанні з погрозами, які випробовують і ламають рішучість НАТО. Це становило б величезну небезпеку для Британії. Чи дійсно ми ризикуватимемо війною з росією за якийсь символічний клаптик території на сході Європи? Припустимо, Кремль підкреслить свою позицію руйнівними диверсіями або застосуванням ракет дальнього радіусу дії, які перевантажать нашу кволу протиповітряну оборону й спадуть дощем руйнувань на наші міста? Чи справді ми віримо, що Дональд Трамп піде на війну, щоб захистити нас?
Це не є, як вважає Брентон, "безпідставним алармізмом". Такі побоювання дедалі частіше висловлюють серйозні оборонні мислителі. Керівники НАТО попереджають, що альянс має бути готовим протистояти російському нападу на одного або кількох членів блоку протягом трьох-семи років. Данська військова розвідка нещодавно заявила, що росія може здійснити якусь атаку протягом шести місяців після паузи в бойових діях в Україні. Першим етапом такого конфлікту будуть атаки в "сірій зоні" на інфраструктуру, бізнес-системи та окремих людей, які б розхитували нерви та порушували повсякденне життя. Дехто побоюється, що це вже відбувається.
"Першочерговою метою росії у війні проти НАТО буде не захоплення великих територій, принаймні, не на початковому етапі, а знищення Альянсу як політичного і військового утворення", – стверджує експерт з ракетних питань з Осло Фабіан Хоффманн у статті, яка щойно була опублікована в журналі Foreign Policy, і це спонукає до роздумів. Як і Брентон, він погоджується з тим, що особи, які приймають рішення в Москві, знають, що росія, швидше за все, програє повномасштабну війну зі звичайними озброєннями з НАТО. Але він робить інший висновок: тому росія повинна вести війну іншого типу – швидку, локальну і виграшну. Її військова машина, на його думку, цілком здатна виконати це завдання.
Мотивом, який часто не беруть до уваги, є те, що росія вважає, що вона перебуває в екзистенціальній конфронтації зі значно сильнішим Заходом, який неминуче призведе до загибелі. Дестабілізація трансатлантичного альянсу, яку здійснює Трамп, може надати можливість повернути назад те, що вважається принизливою геополітичною невдачею розпаду Радянського Союзу в 1989-91 роках. І найкраще скористатися такою можливістю до того, як Трамп покине свій пост.
Протягом десятиліть безпека Європи майже повністю ґрунтувалася на (можливо, оптимістичній) вірі в те, що ми будемо боротися лише пліч-о-пліч зі Сполученими Штатами. Це завжди було великою ставкою на готовність президента США субсидувати нашу оборону і ризикувати своєю країною заради безпеки союзників. Тривога що цього зростає, якщо США відволічеться на кризу навколо Тайваню або істерику Трампа. До цього можуть залишитися лічені тижні.
Припустімо, що Україна відмовиться прийняти будь-яку угоду про припинення вогню, яку Трамп укладе з путіним, і звернеться за підтримкою до європейців. Тоді Трамп наполягатиме на тому, щоб Британія та інші країни тиснули на українців зброєю, аби вони поступилися. Якщо ми відмовимося, він може легко покарати нас, виводячи американські війська з Європи.
Нас легко залякати як Вашингтоном, так і Москвою. Без Америки ми практично беззахисні. Європейським країнам НАТО бракуватиме командування і контролю, електронних очей і вух, необхідних для розуміння поля бою, важкої техніки для перекидання військ і величезних запасів, необхідних для того, щоб наші виснажені армії могли вести бойові дії довше, ніж кілька днів.
Гірше навіть, ми не тільки не можемо боротися, але й здебільшого не хочемо. Більшість європейських країн мають низьку толерантність до ризику чи болю. Минулорічне опитування громадської думки показало, що лише близько третини європейців готові воювати за свою країну, якщо на неї нападуть (цифри зростають у міру просування на схід). Запобігти такому російському вибрику означало б забезпечити надійну оборону прифронтовим країнам (давно обіцяну, але ще не надану) і розробити страхітливу відповідь на примус, включно з силою волі та можливостями для контрударів по російській території. Це вражає уяву. Чи справді Німеччина погодиться перед брязкаючим ядерною дубинкою Кремлем зрівняти з землею російську ППО в ексклаві Калінінграда протягом перших кількох годин після захоплення території сусідньої Литви? Якщо вони цього не зроблять, то війна буде програна.
Із запізненням Європа збирається з силами, відновлює свою оборону і стримування та каже громадянам, що свободу потрібно захищати. Щоб росія мала хоч якийсь шанс досягти свого, вона повинна діяти тоді, коли шанси на успіх є найбільшими. Як запитав колишній міністр закордонних справ Литви Габріеліус Ландсбергіс на конференції з безпеки в Таллінні минулого тижня: "Навіщо путіну чекати, поки ми будемо готові?"
Джерело: The Times