У другій частині серії матеріалів, присвяченій американо-ізраїльській війні проти Ірану, Том Купер описує 54-ту та 55-ту хвилі іранської операції "Справжня обіцянка", під час яких ВПС КВІР завдавали ударів по Ізраїлю та країнах Перської затоки. Він також детально розповідає про нову іранську зброю – "плануючі ракети" типів 358 і 359, які використовують пасивне інфрачервоне наведення та є ефективними проти безпілотників та літаків-танкерів США. Окрім цього, Купер ставить під сумнів офіційну версію подій щодо збиття американського KC-135R та критикує помилки командування США, зокрема розкриття місцезнаходження авіаносця через увімкнений транспондер літака.
(продовження частини 1)
Пізніше того ж дня, 15 березня, ВПС КВІР запустили 54-ту хвилю операції "Справжня обіцянка".
Під час удару по Ізраїлю було застосовано Khaybar Shekan, Qadr, Emad U (по суті: Shahed-3 без стабілізаторів), Khorramshahr (цього разу з "2-тонними бойовими частинами"), а також – офіційно вперше – двоступеневі ракети Sejjil (фото).
Тим часом, як авторитетні безпекові експерти по всьому "Заходу" рахують "усе меншу й меншу" кількість іранських ракет, випущених по Ізраїлю (та арабських державах Перської затоки), ВПС КВІР насправді нарощує темп операцій…
…що насправді легко пояснити, хоча б за допомогою відео, оприлюднених Силами оборони Ізраїлю ще 14 березня, наприклад.
Саме так, як і очікувалося, і як потім пояснювалося (принаймні на CNN News минулого тижня) – усі ці гучні заяви про удари США та Ізраїлю по "ракетних містах" ВПС КВІР неефективні. Вони не можуть знищити останні, бо ті збудовані глибше, ніж можуть дістати "протибункерні" бойові частини BLU-109 бомб GBU-31 JDAM. А у ПС США залишилося лише близько семи GBU-57, і їх бережуть тільки для "найважливіших" об’єктів. Тож максимум, що США та Ізраїль можуть робити, – це бити по входах до ракетних міст ВПС КВІР, щоб заблокувати їх (а отже, і вихід теж).
Не дивно, і це очевидно з наведених стоп-кадрів (майте на увазі: все, що публікує ізраїльська військова цензура, має щонайменше 48-годинну давність), що ВПС Ізраїлю тим часом ведуть своєрідну "антибульдозерну" кампанію: насамперед за допомогою Hermes 900 UCAV вони б’ють по бульдозерах, які КВІР використовує для розчищення входів до своїх підземних об’єктів на заході Ірану.
Повертаючись до ракетної кампанії ВПС КВІР: оскільки ізраїльтяни бомбардували різні промислові об’єкти в Ірані, убивши кількох робітників, 15 березня КВІР прямо націлився на одну з промислових зон у районі Тель-Авіва. Він також публічно попередив працівників американських компаній у Перській затоці евакуюватися, бо по них збираються бити.*
Зрештою, поки Сили оборони Ізраїлю оголошували тривогу і в Тель-Авіві, і в Ейлаті, у районі Тель-Авіва повідомили про два влучання (схоже, одне – у Рамат-Гаті).
…а тепер про щось веселіше: у якому голлівудському фільмі герої молилися до когось на кшталт "бога ракет"…?
*Це схоже на хвилю 52, під час якої ВПС КВІР цілилися в конкретні адреси вищих ізраїльських керівників (прем’єра, міністрів, вищих командирів Сил оборони Ізраїлю, вищих командирів ВПС Ізраїлю, а також деяких пілотів і офіцерів розвідки).
Нарешті, іракські сили народного ополчення (ІСНО) оприлюднили два відео, які, за їхніми твердженнями, показують збиття літака ВПС США KC-135R над західним Іраком пізно ввечері 12 березня.
Так, звісно: на відео насправді видно лише щось на кшталт "чотирьох великих уламків, що падають у вогні". Більше нічого. Особливо немає моменту, коли ракета, яку ІСНО начебто застосували для цього, мала б влучити (а це було б чимось на кшталт "остаточного доказу").
Однак, з огляду на те, що ІСНО майже не мають постійної присутності в західному Іраку, мимоволі виникає питання, звідки там у потрібний момент узялася людина зі смартфоном/камерою, щоб зняти саме ці відео?
…і звідки ІСНО знали, що всі 6 членів екіпажу KC-135, який розбився, загинули – щонайменше за 12 годин до того, як про це дізналося CENTCOM?
Е-е, так: ще кілька моїх ("упереджених") запитань…
Гаразд. Зробімо так само, як IQ47 робить регулярно, і не будемо відповідати. Йому начхати на військовослужбовців США, загиблих у цій ідіотській війні, то чому мене мають хвилювати такі питання, як те, звідки ІСНО могли знати, коли й де розбиваються літаки KC-135 ВПС США?
Крім того, цілком можливо, що CENTCOM, принаймні цього разу, каже правду щодо того, що сталося тієї ночі з двома їхніми KC-135 над західним Іраком. Бо, за неофіційними чутками, там стався "грандіозний прорахунок наземного управління", і два великі літаки мало не зіткнулися лоб у лоб. Один відбувся пошкодженим кілем, а інший розбився…
Однак версія ІСНО полягає в тому, що вони застосували зброю, яка, принаймні теоретично, має бути добре відома США. Адже ще в грудні 2019 року екіпаж есмінця ВМС США USS Forrest Sherman (DDG-98) перехопив і захопив партію іранської зброї, що прямувала хуситам у Ємен, і серед іншого захопив кілька зразків саме цієї зброї.
Отже, те, що на ілюстрації вище виглядає як "ракета", насправді є чимось дуже незвичним (хоча, так, "заснованим на старій концепції"), що дослідили, розробили і виробили в Ірані: хоча 358 інколи називають "ракетою", це не ракета. Але це й не "дрон". Це суміш двох концепцій: "плануюча ракета".
Про що я говорю?
Майте на увазі, що "стандартні/типові" сучасні ЗРК залежать від великих радарних мереж і великих пускових установок, які перевозять ці великі ракети. Усе це фізично велике, дороге і доступне лише в обмеженій кількості. Наскільки б "мобільними" або, точніше, лише дорожньо-мобільними – не були такі системи озброєнь, вони мають величезний "слід". Завдяки сучасним засобам радіоелектронної розвідки (ESM) радар із максимальною дальністю виявлення, скажімо, 200 км, легко засікти з удвічі більшої відстані. І він не такий уже й "мобільний": щонайменше 5-10 хвилин потрібно, щоб згорнути його і підготувати до переміщення. Так само, щойно машина, на якій його встановлено або яка його тягне, прибуває на місце, потрібно щонайменше 20 хвилин, щоб розгорнути і "калібрувати" систему: підготувати її до роботи на конкретній місцевості. Розгорнути таку пускову для Bavar-373 або С-300 може зайняти лише 5-10 хвилин; згорнути знову – не набагато менше. Однак у бою будь-які такі затримки, найімовірніше, стають смертельними.
Тобто в реальності "мобільні" ЗРК (і радари) "не такі вже й мобільні" – принаймні якщо хочеш ще й реально ними користуватися.
Це тим більше справедливо для такої війни, як та, що ведеться над Іраном, і особливо для ППО таких країн, як Іран, які стикаються з настільки великим дисбалансом сил. Для них "краще", а насправді це питання голого виживання, взагалі не вмикати радари (не "випромінювати"), хіба що це абсолютно необхідно, наприклад, коли інші засоби виявлення чітко показали, що ворог у межах досяжності. А це, своєю чергою, означає: оскільки їм потрібні радари, щоб наводити свої ракети, але вони мусять уникати ввімкнення радарів, аби по них не вдарили і не знищили їх, вони можуть працювати в середньому, мабуть, лише кілька хвилин на день. Якщо зважити на обсяг коштів, витрачених на їхні дослідження і розробку (R&D), це, очевидно, не окупається.
Поклавши руку на серце: те саме справедливо і для подібних радарів, якими користуються вороги Ірану. Незалежно від того, в якому саме "безпечному середовищі" їхні виробники і користувачі, усі без будь-якого недавнього бойового досвіду у "рівних війнах" – уявляли собі експлуатацію систем на кшталт THAAD, PAC, Arrow тощо. Якщо є сумніви, подивіться на долю шести систем THAAD і кількох Patriot армії США, які були виведені з ладу іранськими ракетами та БПЛА 28 лютого і 1 березня.
Отже, іранці розробили "плануючу ракету": суміш ракети й БПЛА, а потім оснастили її пасивними системами виявлення. Бо вони знають: пасивні системи виявлення, наприклад інфрачервоні, забезпечують цій зброї значно вищу живучість, ніж будь-що, що випромінює будь-які електромагнітні сигнали (як-от радар).
Концепція "проста": БПЛА розміру Reaper і Hermes повільні й діють за передбачуваними маршрутами. Тож оператори 358 зазвичай знають, звідки підводити свою зброю до цілі. Потім ракету запускають, і вона діє автономно: підіймається на висоту до 8000 м (26 240 футів), планує в потрібному районі та за допомогою інфрачервоної головки самонаведення шукає ціль. Жодного радара, жодного електромагнітного випромінювання взагалі не потрібно: противник не має жодного уявлення, що вона десь поруч. Результатом стала згадана вище атака ракетою 358, яку підозрюють у збитті до десятка MQ-9 Reaper UCAV лише над Єменом торік, не кажучи вже про приблизно таку саму кількість Reaper і ще більше ізраїльських Hermes 900 за останні два тижні.
Наступним кроком стала більша й потужніша 359, одну з яких (ледве) видно на цьому стоп-кадрі з відео:
359 насамперед має мати більшу робочу стелю, трохи вищу робочу швидкість (близько 500 км/год порівняно з приблизно 300 км/год) і більшу дальність, ніж 150 км у 358. Вона призначена для ураження таких платформ, без яких повітряні сили на кшталт американських та ізраїльських просто не можуть діяти: AWACS, літаків РЕБ і танкерів; її можуть розгортати невеликі групи з двох-трьох військових, особливо в таких місцях, як напівпустеля південно-східної Сирії, західний Ірак або північно-східна Саудівська Аравія.
Раз уже мова зайшла про це: ввечері 15 березня, близько 23.50, "знищена" іранська ППО збила один ізраїльський Heron UCAV над Тегераном, а невдовзі після цього – Hermes 900 над Джамом.
Яку саме зброю застосували, не повідомлялося, але місцеві щовечора говорять про "феєрверки", а ППО таких міст, як Шираз, збиває до десятка цілей щовечора.
Гаразд, на цьому я наздогнав інший день…
Рано 16 березня іранці збили… "щось" над провінцією Лорестан. Поки що є лише відео з парашутом. Це може бути ще один Hermes, а може – пілот винищувача.
Пізно цього ж ранку, після ще одного попередження підприємствам, пов’язаним зі США в регіоні, ВПС КВІР запустили 55-ту хвилю операції "Справжня обіцянка". Цього разу під удар потрапили Ізраїль (Галілея і район Єрусалима, де це перервало засідання Кнесету), Кувейт, авіабаза Prince Sultan у Саудівській Аравії, Бахрейн (Доха), а також авібаза Dhafra і паливний термінал Fujairah POL depot в ОАЕ.
В Ізраїлі про одне влучання повідомили в районі Sdot Micha/Beit Shemesh. Ще одне – в Nahariyah, де, можливо, ураженою ціллю насправді була несправна ракета-перехоплювач. Кувейт – єдина країна в цій бійці, яка відкрито публікує те, що відбувається. Один із чотирьох ударних БПЛА, що наближалися, був збитий; інші три "влучили", але невідомо куди. У Бахрейні зафіксували щонайменше два вибухи, але без подробиць щодо місця. В ОАЕ були виведені з ладу колектори головного трубопроводу на терміналах 1 і 2 депо Fujairah. Станом на цей вечір пожежа все ще вирувала.
Інші новини…
Збройні сили США й далі демонструють майстерність діяти саме так, як не слід. Наприклад, екіпаж цього CMV-22 надто довго залишав увімкненим транспондер, тим самим розкривши місцезнаходження авіаносця USS Abraham Lincoln (CVN-72), до якого він приписаний:
Поклавши руку на серце, це набагато далі на південь, ніж я коли-небудь очікував. Але, зважаючи на те, що КВІР до цього часу заявляв про три атаки на цей авіаносець, а якщо подивитися на місцевий рельєф, пояснення цьому знайти легко. Американці "ховають" свій дорогоцінний бойовий корабель за горами вздовж узбережжя Оману. Випадково два дні тому я сфотографував одну з них – саме тоді, коли Boeing 787 Air India, яким я повертався додому, пролітав значно ближче до Ірану:
Ізраїль затягує всіх у свою війну. Частина І
Джерело