Про найбільшу шпигунську катастрофу в історії США, коли у 1985–1986 роках КДБ розкрив десятки американських агентів у москві, більшість з яких стратили, розповідає американське видання Politico. Багаторічне розслідування ЦРУ та ФБР виявило щонайменше трьох радянських шпигунів на найвищих рівнях американської розвідки, але питання про ймовірного "четвертого чоловіка" залишається відкритим. Тепер ця критично важлива контррозвідувальна робота може опинитися під загрозою, оскільки новий директор ФБР Каш Патель заявив про наміри демонтувати контррозвідувальні підрозділи Бюро і переорієнтувати їх на переслідування звичайних злочинців. У другій частині публікації Politico розповідається про шпигунів, яких вдалося спіймати, та чому застопорилося подальше розслідування.
Перша частина: "У нас тут, бл…, шпигун". Таємниці найбільшої шпигунської справи в історії США – Politico
Співробітник ЦРУ Олдрич Еймс
Той факт, що агентству знадобилося майже десять років, щоб викрити Еймса, викликав обурення на Капітолійському пагорбі, пише Politico. У відповідь директор ЦРУ Джеймс Вулсі виніс догану 11 високопоставленим чиновникам ЦРУ. Проте він похвалив Редмонда за те, що той продовжував розслідування, назвавши його "[єдиним] голосом, що кричить у пустелі", як повідомляла New York Times. Вулсі незабаром підвищив Редмонда до заступника директора з оперативної контррозвідки.
Але ФБР і ЦРУ не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що Еймс не був єдиним винним у викритті агентів і провалі операцій. Ще один шпигун досі перебував на волі, передаючи секрети росіянам і ставлячи під загрозу людські життя.
Сміливі втечі та борги за ікру
Серед десятків компрометуючих фактів, які, на думку ФБР, Еймс не міг пояснити, був випадок Олега Гордієвського. Він очолював лондонську резидентуру КДБ, а в 1985 році вів подвійне життя як британський агент. Незабаром після того, як ЦРУ дізналося, що Гордієвський таємно працював на Велику Британію, КДБ відкликало його до Москви, що було явною ознакою підозр у зраді. Розуміючи, що хтось розкрив його шпигунську діяльність, Гордієвський попередив своїх британських кураторів у розвідувальному агентстві МІ-6, і вони вивезли його з СРСР у багажнику автомобіля.
Під час допиту Еймса слідчі ФБР дійшли висновку, що він не міг здати Гордієвського. "Ми перевірили всі дати, але вони просто не сходилися", – розповів керівник групи ФБР Вайзер. Це не міг бути і Говард – він давно зник, коли ЦРУ дізналося про особу Гордієвського. Вайзер вилетів до Лондона, щоб особисто допитати перебіжчика з КДБ. Висновок ФБР: десь був ще один шпигун, а може, навіть і не один.
Отже, з 1994 року, пише Politico, ФБР розширило пошуки шпигуна. Десятки агентів і аналітиків ФБР під керівництвом керівника групи Майка Рочфорда співпрацювали зі своїми колегами з ЦРУ, щоб викрити шпигуна або шпигунів, які все ще передавали секрети росіянам і спричиняли загибель американських агентів. Кодова назва їхньої цілі: "Сірий костюм" (GRAYSUIT).
Розслідування розпочалося з понад 200 потенційних підозрюваних. До 1996 року команда Рочфорда скоротила їхню кількість до трохи більш ніж 10. Слідчі ФБР і ЦРУ відчували зростаючий тиск з боку свого керівництва, яке вимагало завершити розслідування. Агенти та аналітики Бюро проконсультувалися з провідними аналітиками ЦРУ, і всі вони погодилися, що найімовірнішим підозрюваним був офіцер контррозвідки агентства на ім'я Брайан Келлі. "Вони переконали мене", – згадує Саді, який незабаром після цього у ФБР відповідав за взаємодію з аналітиками ЦРУ в контррозвідці в Ленглі.
Поки тривав розшук, слідчі ФБР стежили за Келлі та допитували його, а також членів його сім'ї. Келлі був відсторонений від роботи в агентстві, як і його дочка Ерін, яка також була співробітницею ЦРУ. Його старший син Баррі згадує, як слідчі ФБР сказали йому, що арешт його батька "неминучий". Протягом місяців діти Келлі жили в страху, що одного дня вони візьмуть газету і прочитають, що їхній батько є "найгіршим шпигуном від часів Бенедикта Арнольда", згадує Баррі. Арешт так і не відбувся. ФБР так і не знайшло жодних переконливих доказів того, що Брайан Келлі зрадив свою країну. Але Бюро побоювалося, що якщо не закрити цю справу якнайшвидше, загине ще більше людей. Наприкінці десятиліття понад 19 агентів, які працювали на американську розвідку, було вбито, взято в полон або зникло безвісти.
Тоді, у 2000 році, Рочфорд і ФБР завербували колишнього співробітника КДБ, який мав саме те, що вони шукали. Він вручну скопіював весь файл КДБ про GRAYSUIT і навіть викрав записи розмов шпигуна з його радянськими кураторами, зроблені в телефонній будці в окрузі Ферфакс кілька десятиліть тому. У чому була проблема? Інформатор мав великі борги перед іркутською мафією через невдалу угоду з ікрою і вимагав значну суму грошей за те, щоб віддати матеріали. ФБР компенсувало інформатору готівкою та пільгами на суму 7 мільйонів доларів і організувало зухвалу операцію з вивезення з Москви надсекретних файлів КДБ, що належали шпигуну.
Ці файли надійшли до штаб-квартири ФБР у листопаді 2000 року. Більшість слідчих очікували, що вони міститимуть докази зради Келлі. Проте щойно вони почули голос на плівці, вони зрозуміли, що це був хтось інший. Келлі поновили на посаді в ЦРУ у 2001 році, але ані Бюро, ані агентство не змогли виправити шкоду, яку вони завдали його життю та кар'єрі. Він помер у 2011 році.
Агент ФБР Роберт Ганссен
Спочатку тиха мова справжнього шпигуна, а також погана якість запису ускладнювали для Бюро остаточну ідентифікацію його особи. Але слідчі ФБР зібрали ключові докази з файлів, які однозначно вказували не на Ленглі, а на когось із їхньої власної організації: Роберта Ганссена, який у 1980-х роках керував радянською аналітичною групою ФБР, а тепер був зв'язковим із Державним департаментом.
Як зауважує Politico, це був шокуючий і деморалізуючий момент для бюро, особливо після того, як вони помилилися щодо Келлі. Ще гірше було те, що коли ФБР готувалося зібрати докази для арешту Ганссена, воно зрозуміло: навіть він не відповідав за всіх загиблих агентів і провалені операції, починаючи з 1985 року, зокрема й за справу Гордієвського. Це та десятки інших підказок вказували на когось, крім Говарда, Еймса і Ганссена, – на "четвертого чоловіка". ФБР зрозуміло, що доведеться починати все спочатку, шукаючи ще одного шпигуна.
"Я абсолютно певен, що це був агент ЦРУ"
Завжди існувала ймовірність, пише Politico, що слідчі ФБР помилялися і що в найвищих ешелонах американського уряду не було такого таємничого шпигуна. Але сама можливість цього була кошмаром для національної безпеки. Окрім загрози життю агентів, які працюють на американську розвідку, такий високопоставлений шпигун міг також мати доступ до військових таємниць, що полегшувало б американським супротивникам вбивство американських або союзних військових. Проте, мабуть, найстрашнішою можливістю було те, що цей російський агент створив мережу шпигунів, здатних підривати США протягом поколінь.
За межами ФБР та в інших розвідувальних агентствах поширювалися чутки про ще одного російського шпигуна. Чи був це чоловік? Жінка? Кілька людей? Або це все було лише міражем у туманному світі контррозвідки? Спорадичні згадки про шпигуна просочилися до громадськості. У своїй книзі 2003 року "Головний ворог" Бірден і Джеймс Райзен вперше назвали ймовірного шпигуна "Четвертим чоловіком". "Я абсолютно впевнений, що це був співробітник ЦРУ", – заявив Бірден, який у 1985 році був заступником, відповідальним за операції в радянському блоці. "Я нелегко дійшов до такого висновку", – констатував він.
Через кілька десятиліть офіцер ЦРУ Роберт Баєр, який став автором бестселерів, заглибився в цю таємницю у своїй книзі 2022 року "Четвертий чоловік". Вона розповідає про секретний підрозділ ЦРУ, який складався з трьох жінок, котрі в 1994 році почали переглядати провалені справи агентства. Докази привели їх до створення профілю можливого шпигуна або шпигунів. Деякі з підказок пізніше виявилися такими, що відповідали Ганссену, зраднику ФБР, хоча жінкам було наказано не розглядати підозрюваних у Бюро. Інші зачіпки, як вони розповіли Баєру, здавалися схожими на одного з їхніх власних босів – Редмонда, старшого офіцера ЦРУ, який вистежив Еймса. Але після низки конфліктів із вищим керівництвом, пише Баєр, їхні начальники позбавили трьох жінок доступу до файлів, необхідних для розслідування зачіпок. Єдина копія їхньої роботи зникла, що змусило їх побоюватися, що хтось втрутився в розслідування.
Книга викликала бурхливу реакцію в розвідувальному співтоваристві, частково тому, що Баєр назвав ім'я Редмонда, якого ніколи не звинувачували у злочині. "Книга Роберта Баєра – це нісенітниця, сповнена помилок і дезінформації", – заявив Редмонд у письмовій заяві після її виходу. У безпрецедентному публічному спростуванні група колишніх високопоставлених співробітників ЦРУ виступила на захист Редмонда. Вони вказали на численні ймовірні помилки в книзі Баєра, оскаржили висновки та надійність трьох слідчих ЦРУ, а один із них навіть поставив під сумнів, чи ФБР серйозно розслідувало когось після арешту Ганссена в 2001 році.
Але, на думку Саді, відданість ФБР цій справі не повинна викликати сумнівів. Бюро серйозно поставилося до можливості існування "четвертого чоловіка" і навіть склало профілі деяких високопоставлених співробітників ЦРУ. Саді, який у 2002 році став заступником директора ФБР з контррозвідки, курував низку розслідувань і перевірок протягом цього періоду. За його словами, всі вони ґрунтувалися на надійних зачіпках і джерелах. "Ми ніколи не зупинялися", – розповів він.
У середині 2000-х років ФБР отримало нову інформацію, яка підтверджувала припущення, що КДБ мав четвертого шпигуна у вищих ешелонах ЦРУ. До 2005 року Бюро мало достатньо доказів, щоб розпочати повномасштабне розслідування під новою кодовою назвою, спираючись на ці зачіпки, і намагалося звузити коло підозрюваних. Але слідчі зіткнулися з політикою Вашингтона, коли директор національної розвідки Джон Негропонте почав розглядати одного з їхніх підозрюваних на посаду глави Національного центру контррозвідки. Саді не мав іншого вибору, як повідомити Негропонте, що Бюро ретельно перевіряє цього високопоставленого співробітника розвідки як потенційного російського шпигуна. "Директор [ФБР] погодився, що його слід проінформувати, [але] ми нічого не говорили про вину, – сказав Саді. – Ми сказали йому: ось факти, і залишили рішення за Негропонте".
В інтерв'ю Politico Редмонд вперше підтвердив, що він був об'єктом розслідування ФБР і що він зняв свою кандидатуру, щоб не заплямувати посаду. "Я передав повідомлення через одного з помічників [Негропонте], що [він] повинен виключити мене з розгляду, – розповів Редмонд. – [Я сказав йому], що я зіпсований товар, тому що проти мене ведеться розслідування".
Це випробування зіштовхнуло співробітників контррозвідки ФБР на чолі із Саді з Редмондом, його колишнім колегою з ЦРУ – людиною, яку він любив і поважав. Це також посилило тривалу ворожість, що залишилася після розслідування Келлі. Але після місяців агресивного переслідування всіх можливих зачіпок ФБР так і не знайшло жодних переконливих доказів того, що Редмонд коли-небудь був шпигуном. У 2007 році розслідування щодо нього було закрито. "Не можна покладатися лише на аналіз, наприклад, на розгляд скомпрометованих справ і повідомлень джерел, – зазначив Саді. – Я виніс урок з випадку Келлі".
Саді не вважає, що Баєр повинен був згадувати Редмонда у своїй книзі. Він сказав, що до винесення обвинувального вироку Бюро не хоче, щоб об'єкт розслідування або громадськість знали про його проведення. Якщо інформація просочиться, це може зашкодити репутації невинної людини. Він додав, що рішення Негропонте розглянути кандидатуру Редмонда було невдалим. Але розслідування щодо досвідченого співробітника ЦРУ було єдиним відповідальним рішенням, стверджує Саді, з огляду на докази Бюро та високий рівень доступу Редмонда до секретних операцій. Навіть сам Редмонд погоджується: "Я не ображаюся, що ФБР проводило щодо мене розслідування. Я б сам себе розслідував. Ми програли багато справ, і не всі з них можна пояснити".
Тим часом Селлерса досі переслідує таємниця "четвертого чоловіка". Протягом десятиліть після свого арешту в 1986 році він уявляв собі, як кати КДБ розстріляли COWL та десятки інших, таких як він, у підвалі радянської в'язниці. "Це було наче небажаний фільм у моїй голові", – пояснив він. Під час дослідження для своєї книги у 2000-х роках, у період розрядки у відносинах з росією, Селлерс зв'язався з багатьма співробітниками КДБ, які працювали проти ЦРУ у 80-х роках. Він отримав тисячі сторінок документів і десятки годин інтерв'ю. В одному з них колишній слідчий КДБ натякає, що важлива інформація, яку вони використовували для ідентифікації COWL, походила від джерела, яке не було ні Говардом, ні Еймсом, ні Ганссеном – це, здавалося б, доказ існування "четвертого чоловіка". Але Селлерс попередив, що ця підказка може бути просто частиною триваючого обману з боку росіян. "Дев'яносто вісім відсотків того, що вони вам розповідають, є правдою, – сказав він. – Але саме інші два відсотки можуть створити вам справжні проблеми".
Редмонд розповів, що російська розвідка, ймовірно, досі поширює дезінформацію з цього приводу. Під час допиту в 1994 році Еймс сказав одній із ключових слідчих ЦРУ, Жанні Вертефіль, що він і КДБ планували звинуватити її в шпигунстві, щоб захистити його. Якщо росіяни захищали ще одного шпигуна, "четвертого чоловіка", зазначив Редмонд, у них був би зручний привід звинуватити і його.
Сьогодні, зазначає Politico, через 40 років після "Року шпигунів" таємниця "четвертого чоловіка" залишається нерозкритою. "Усі докази, якщо розглядати їх загалом, залишають занадто багато суперечностей, які не можна приписати відомим шпигунам", – пояснив Саді.
А ФБР і ЦРУ не дізнаються, якої шкоди цей шпигун міг завдати поточним операціям розвідки США, доки його не спіймають і не допитають. "Ось чому на шпигунство не поширюється термін давності", – додав Саді.
"Ми можемо залишити двері широко відкритими"
Саді пішов на пенсію в 2006 році, але Бюро так і не перестало турбуватися про іншого шпигуна: за словами офіцера, у 2019 році два спеціальні агенти ФБР провели допит колишнього офіцера ЦРУ з цього приводу. Три роки по тому, ще до виходу книги Баєра, співробітники Бюро також провели з ним співбесіду, приїхавши до його гірського будинку в віддаленій частині Колорадо. Слідчі ФБР не надали багато деталей про те, що вони шукають, і ніколи не згадували нікого на ім’я. "Їхній візит однозначно показав, – зазначив Баєр, – що ФБР продовжує цікавитися "четвертим чоловіком".
Або так було. Після кількох місяців хаосу і хвилювання в Бюро, Патель ще не визначив публічно чіткий курс контррозвідки. За даними New York Times, ФБР, схоже, переходить до регіональної структури управління, але не оголосило про подальші зміни в своїх повноваженнях щодо боротьби зі шпигунами, окрім як про відсторонення аналітика, який брав участь у розслідуванні втручання росії у вибори 2016 року.
"ФБР залишається відданим контррозвідувальним розслідуванням, – йдеться в заяві Бюро для Politico. – Наші супротивники продовжують свої зусилля з викрадення конфіденційної і часто секретної інформації уряду США та приватного сектора. ФБР і надалі буде активно виявляти та перешкоджати їхнім зусиллям".
Тим часом адміністрація Трампа продовжує робити дружні кроки назустріч Москві – наприклад, припинивши наступальні кібероперації Пентагону проти росії. Але мало хто з представників розвідки очікує, що Кремль, не кажучи вже про Китай чи Іран, раптово припинить шпигувати за Америкою. "Вони подвоять або потроять свої зусилля", – вважає Френк Монтойя-молодший, колишній агент ФБР, який з 2012 по 2014 рік очолював контррозвідку у всіх федеральних агентствах. "Ми можемо залишити двері широко відкритими", – пояснив він.
Саді оптимістичніший. Він погоджується з Пателем, що Бюро потрібно змінити, щоб подолати уявлення про політичну упередженість після розслідувань щодо Трампа. Проте він вважає, що послаблення контррозвідки або її розділення на інше агентство було б помилкою. "Бюро все ще перебуває в найкращому становищі, щоб бути провідним агентством у боротьбі з загрозами національній безпеці поряд з такими партнерами, як ЦРУ", – заявив Саді. Як правоохоронний орган, а не розвідувальне агентство, ФБР покликане розслідувати справи, які можуть бути передані до суду, дотримуючись прав, гарантованих Конституцією.
Редмонд, його колишній колега і колишній об'єкт розслідування, погоджується з цим. Розділення або послаблення контррозвідувальних можливостей ФБР, за його словами, було б "абсолютно божевільним" і зашкодило б проведенню тривалих і інтенсивних розслідувань, які є настільки важливими.
Потрібно було дев'ять років розслідувань, щоб заарештувати Еймса, і сім – щоб заарештувати Ганссена. У Великій Британії знадобилося майже 40 років, щоб публічно викрити останнього з "Кембриджської п'ятірки" – мережі шпигунів, яка завдала великої шкоди британській розвідці в розпал холодної війни. Багато ключових підказок, які допомогли розібратися в дезінформації та обмані та викрити їх, надійшли з російських джерел. Розкриття таємниці "четвертого чоловіка", за словами колишніх співробітників розвідки, ймовірно, залежатиме від того, чи з'явиться інше російське джерело з новою інформацією.
Але якщо Патель послабить або паралізує контррозвідувальні можливості ФБР, він зробить те саме з його здатністю вербувати, перевіряти та захищати таких агентів. "[ФБР і ЦРУ] вербують інформаторів по всьому світу, – пояснив Вільям Мюррей, колишній керівник відділення ЦРУ та старший оперативний співробітник. – Вони знають, яке покарання їх чекає, якщо їх спіймають. Їх просто пристрелять у потилицю".
Джерело: Politico