Хоча путін нібито і виглядає загнаним у кут, він все ж сподівається досягнути своєї мети війни шляхом "переговорів" і тиску на Україну з боку США. Колишній "світовий гегемон" неодноразово тиснув на своїх союзників для того, щоб ті погодилися на неприйнятні умови перемир’я і хиткі запевнення та гарантії безпеки з боку США, які їх потім не виконували. Про це в колонці для Bloomberg розповідає Андреас Клут.
Перемир'я завжди краще, ніж відсутність перемир'я, і це стосується припинення вогню, про яке Україна після переговорів зі США в Саудівській Аравії оголосила за умови, що росія також зробить це, пише у Bloomberg колумніст видання Андреас Клут.
На його думку, добре, що американці та українці взагалі розмовляють після того, як Трамп так презирливо повівся із Зеленським в Овальному кабінеті на початку цього місяця. Андреас Клут вважає, що український президент має рацію, що залишається настороженим щодо майбутніх мирних переговорів, як їх, схоже, уявляє собі його американський колега.
Суть американських мирних зусиль за часів Трампа полягає в тому, щоб заради укладення будь-якої угоди нав'язати погану й несправедливу угоду країні, яка є жертвою російської агресії з 2014 року та її жорстокого повномасштабного вторгнення з 2022 року. Трамп перевернув моральні ролі в конфлікті, звинувачуючи Україну, а не росію у війні й назвавши Зеленського, а не російського президента путіна, диктатором. Зрозуміло, наголошує Андреас Клут, що Трамп вимагатиме багато від Зеленського і шокуюче мало від путіна. Для початку Трамп заздалегідь виключив членство України в НАТО та американські війська на українській землі, а також не залишив жодних сумнівів у тому, що він очікує від України великих територіальних поступок.
Як слушно зауважує Андреас Клут, ці погані передвісники змушують стратегів та експертів шукати історичні паралелі. Колишній міністр фінансів США Ларрі Саммерс сказав агентству Bloomberg, що майбутнє врегулювання може стати "угодою, подібною до Версальської, але нав'язаною не агресорам, а жертві агресії". Він мав на увазі Версальський договір, який завершив Першу світову війну, але на умовах, які спостерігачі, такі як Джон Мейнард Кейнс, вважали настільки руйнівними й принизливими для Німеччини, що вони гарантували нову війну згодом. Андреас Клут переконаний, що той факт, що Україна, на відміну від Німеччини в 1914 році, не зробила нічого, щоб спричинити нинішню війну, зробить такий результат ще більш важким для сприйняття.
Втім, як зазначає автор, є більш доречні та нещодавні аналогії до сьогоднішньої ситуації, на думку історика Яна Хорвуда. Одна з них – В'єтнам на початку 1970-х років. Як США з 2022 року підтримують Україну, так колись вони підтримували Південний В'єтнам, котрий зазнав нападу з боку Північного В'єтнаму, який, у свою чергу, підтримувався Китаєм і Радянським Союзом. Однією з головних відмінностей від нинішньої ситуації в Україні було те, що війська США стояли на землі В’єтнаму. Подібність полягала в тому, що Вашингтон почав розглядати конфлікт як непереможний і хотів його завершити, а президент Річард Ніксон прагнув зіграти роль миротворця.
Тоді, як і зараз, наголошує Андреас Клут, США фактично примусили свого союзника до переговорів, погрожуючи припинити всю підтримку. Вони також запропонували своєму союзнику, як виявилося, хиткі гарантії безпеки. У листі до свого південнов'єтнамського колеги Ніксон повторив свої "особисті запевнення, що США будуть дуже рішуче та швидко реагувати на будь-яке порушення угоди". Під такою реакцією розумілося масоване повітряне бомбардування. Паризькі мирні угоди були підписані в 1973 році. Але коли через два роки північні в'єтнамці розпочали нову атаку, США (вже на чолі з Джеральдом Фордом) відступили, і Південний В'єтнам упав.
Інший приклад, як зауважує Клут, безсумнівно підриває авторитет самого Трампа, оскільки він стосується його самого. Під час свого першого терміну Трамп поспішав закінчити війну в Афганістані, яку він також вважав тупиковою. Тому його адміністрація почала розмовляти безпосередньо з талібами – відчувається відлуння розмов Трампа з путіним – без залучення афганського уряду, який Америка номінально підтримувала, але на який тепер Трамп тиснув погрозами різкого виведення військ, що стали відомими як "дамоклів твіт".
Ці переговори призвели до Дохійської угоди 2020 року, в якій афганський уряд був відсунутий на другий план, а США уклали угоду з Талібаном, який пообіцяв не пускати терористів в Афганістан і вести переговори з урядом. Однак, коли вони порушили ці запевнення, американці продовжували виводити війська. І коли Байден прийшов до влади, він залишився на цьому шляху, врешті-решт вийшов поспішно, некомпетентно й безвідповідально, дозволивши афганському уряду розвалитися, а талібам захопити Кабул.
Тривожною закономірністю, на думку Андреаса Клута, є те, що США, коли вони прагнуть вибратися із закордонного безладу, схильні відсувати на другий план союзників, занадто багато поступатися супротивникам і врешті-решт відходити від зобов'язань, які вони взяли на себе або дали. Все, що Трамп сказав і зробив як кандидат і 47-й президент, свідчить про те, що він може повторити це на біс.
Відносини Трампа з українським президентом були складними ще з часів його першого терміну. Але для Зеленського не повинно мати значення, хто його співрозмовник, так само, як для південних в'єтнамців чи афганців не мало значення, хто їх покинув – Ніксон чи Форд, Трамп чи Байден. Завдання Києва полягає в тому, щоб Україна вижила як нація, і не лише на час новинного циклу, визначеного американським президентом, а назавжди, завершує колонку Андреас Клут.
Джерело: Bloomberg